Образи бачення довколишнього світу

Народився в с. Березові Нижньому Косівського району на Івано-Франківщині у селянській родині. Закінчив Івано-Франківське музичне училище , філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Працював редактором видавництв “Веселка”, “Молодь”. У 1992 році заснував власне видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, з якого побачили світ близько півсотні чудових дитячих книжок українською мовою. Поет.

Автор поетичних книжок “Білий камінь”, “Ключ”, “Вірші”, “Із янголом на плечі”. Має

віршовані переклади і переспіви .

Бурхлива хвиля шістдесятників поволі стихла, поступившись перед “тихого хвилею” літературних новобранців 60-х – початку 80-х. Але вже перші роки 80-х засвідчують появу на митецьких обріях нового покоління із власною естетичною орієнтацією. Це була сила, яка щодалі дужчала і засвідчувала переваги самодостатньої, духовно здорової творчості, не затиснутої в лещатах примусової чи добровільної’заідеологізованості.

Ця сила мовби наново починала з того рубежу, який був штучно обірваний у другій половині 60-х.

Серед творчого добутку цього періоду яскраво вирізняється поезія

Івана Малковича, яка проголошує безумовну естетичну вартість краси, народженої з глибин національного духу. Читаючи його вірші, ми відчуваємо їх схожість із модерновою поезією 20-40-х років . Саме тому творчість Малковича та інших представників нової генерації можна віднести до постмодернізму в українській літературі.

Поезію І. Малковича не можна читати швидко, лише очима. Перший же прочитаний вірш вимагає ще раз повернутися до першого рядка, читати серцем, розчиняючись у красі художніх образів. Дивним здається нам навколишній світ митця, але досить лише подивитися на нього поетовим поглядом – і перед нами розривається най-потаємніша суть кожної деталі буття, природи, явища – усього того, що становить наше життя.

Я загубив свій ключ: я голочку соснову Назвав своїм ключем – і загубив чомусь…

Зізнається І. Малкович. Усього два рядки – а який глибокий символ! “Ключ” – як зв’язок із своїм родом, корінням, без нього неможливо відімкнути двері до оселі багатовікової родини, тож і доводиться “до дверей тулитися”. Але чому цей “ключ” – “голочка соснова”? “…Чому так пахне він мені, // як голочку сосни у пальцях розтираю?” В уяві виникає образ розтертої соснової голочки, навіть відчувати терпкий присмак хвої, її свіжий запах. І раптом – як осяяння: природа!

Ось де наше коріння, ось що споконвічно стоїть “при роді”: навколишня краса матері-землі, її багатство й щедрість. І нещасною буде та людина, яка загубить ключ від усього цього. І вже не буде повернення у той “загублений рай” , від якого “на двадцятий поверх коріння не дотягується”, “й землі не чуєш”.

От і настає неминуча розплата за “загублений рай”: …зітерлась шкіра: ріже по живому Байдужості пила, іржа цинізму й ліні…

Художній прийом алегорії влучно передає стан душі, вигнаної “з раю”, – вона “в жалів кріпачить”, а все твоє життя перетворюється у сіре існування “бджоли, що загубила вміння любити мед”. Не менш пронизливою алегорією вражає і поезія “Пісенька про черешню”, у якій образ, черешневої кісточки, що “просвердлить сорочку тонку” і “ввійде… у серденько, як в черешеньку”, зливається з образом безжалісної кулі.

“Зводить душу” і “старосвітська балада” “Ь янголом на плечі”, в якій поет вдається до вічної теми двобою чистого добра із жорстокою сірістю буденності. Через баладу “хтось бреде собі самотньо // із янголом на плечі”. На цій дорозі життя його “сірий маятник”, “все дужче бухка” у спину. “Стогне янгол ледь живий…” під вітром випробувань і міцними ударами долі. Та ми віримо, шо цей “хтось” обов’язково вистоїть, бо його веде віра у янгола – добро: “…вуста дрижать гарячі: // янголе, не впадь з плеча”. І з цією вірою приймаємо “З нічних молитов” побажання – благословення:

Хай кожен в цім світі спасеться, Хай світить з-за темних круч Довкола кожного серця Віри твоєї обруч.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Образи бачення довколишнього світу


опис приміщення
Образи бачення довколишнього світу