Образ рідного краю в кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна”

З літами Олександр Довженко все частіше згадував рідну хату, благословенний край свого дитинства. Згадуючи зачаровану річку Десну, сінокіс, діда, батька, матір, письменник “сміявся і плакав” На схилі свого вкороченого сталінізмом життя до нього все частіше приходили спогади. Вони мучили його й без того змучену душу, відвідували в неспокійних, тривожних снах.
В одному з листів до матері й сестри Довженко сповіщав: “Пишу одну повість про діда, батька, матір і про все, одне слово, наше союзницьке життя, ще коли я був маленьким” Проте

задум написати поему в прозі, в якій оспівати рідний край, його працьовитих, добрих людей, був здійснений письменником лише в 1955 р.
Як і більшість творів Довженка, “Зачарована Десна” написана не лише для читання, але й дія екранізації, а тому немає чіткого сюжету і послідовності розповіді. Основну сюжетну лінію створюють оповіді-спогади автора, овіяні романтикою сільського життя, любов’ю до пташиного щебету в саду, до плескоту весняної повені, до ніжножурливого кумкання жаб у болоті, до дівочих співів, колядок, щедрівок, обжинок, до “гупання яблук у саду”, до сільської музики – високого й чистого дзвону
коси,- все це викликало радість і втіху, яку Довженко трепетно й ніжно згадує як незабутнє, їло живе в його доброму й поетичному серці.
Усі події кіноповісті проходять через призму оцінки їх малим Сашком Довженком, що надає оповіді щирості, непідробного ліризму й задушевності, тонкого гумору. Описуючи своє дитинство, яке минало на лоні живописної природи, митець з любов’ю згадує свою родину – схожого на Бога Саваофа діда, що ніколи не розлучався з Псалтирем, лайливу прабабу, яка проклинала всіх, хто потрапляв їй на очі, напрочуд доброго батька, який любив розповідати синові про Десну, про трави, про таємничі озера; тиху, люблячу матір, яка кохалась у рослинах і саджала їх у своєму невеличкому городі, “щоб проізростали”, добрих знайомих і просто хороших людей, які, як і його батько, рятували селян від смерті, від повені, від лиха.
Ліричні поетичні описи – дивний сон хлопчика – чергуються зі сценами, написаними в стилі українського народного гумору. Такою є картина великодньої повені, коли вся загреблянська парафія сиділа на стріхах з неосвяченими пасками, а рев худоби по кошарах, крики людей “рятуйте!” ніскільки не бентежили отця Кирила, що з дяком і старостою роз’їжджав на човні і святив паски чистою деснянською водою.
Згадуючи минуле своєї родини, свого народу, Довженко не раз підкреслював, що в його житті було і багато “неладу, плачу, темряви й жалю”. Автор звернувся до спогадів свого дитинства не тому, що уболівав за старовиною, минулим. “Я не приверженець старого села. ні старих людей, ні старовини в цілому,- писав Довженко у повісті – Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм”
Привертають увагу й роздуми письменника про людей пращ, про покликання митця і витоки його патріотизму. Закоханий у рідний край, у працелюбний і красивий душею український народ, Довженко вважає обов’язком письменника показати світові, що життя саме по собі прекрасне. Тому він з таким замилуванням виводить у повісті світлий і неповторний образ зачарованої Десни, цієї “незайманої дівиці”, згадуючи про яку письменник “добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим”. До річки свого дитинства Довженко звертається з неприхованою любов’ю: “Далека красо моя! Щасливий я. що народився на твоєму березі, пив у незабутні роки твою м’яку, веселу сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі…”
Благословляючи Десну – “далеку красу мого дитинства” – за щедрі дарунки, письменник показав, що людина, “яку посаду не займала б, стає безбарвною, сліпою, якщо вона в історії свого народу, в житті своїх предків нічого не бачить дорогого, близького, рідного”.
Про що б не говорив письменник, усе йому дороге і близьке Про основу естетики Довженка і зміст його кіноповісті образно сказав М. Рильський у статті “Олександр Довженко”. “Його “Зачарована Десна” – це задушевна лірична сповідь, по вінця напоєна любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорб ним минулим, з її великим і радісним майбутнім”. “Зачарована Десна” – це гімн красі, природі, рідному краю, поетична картина трудового життя народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Образ рідного краю в кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна”
бути людиною мистецтво