Образ матерї в сучасній поезії

Світ кожного поета починається з матері. Коли ж поетове слово – “від Бога”, образ матері стає домінуючим, набував символічного значення, підноситься до узагальненого образу матері-Батьківщини. Вершин худож­ньої майстерності цей образ сягнув в поезії, Т. Шевченка, І. Франка, О. Довженка.

Осанну матері проспі-вали П. Тичина і М. Рильський, В. Сосюра та І. Драч, Д. Павличко і В. Стус.

Всенародну любов здобула поезія А. Малишка “Пісня про рушник” , написана в 1959 р. до фільму “Літа молодії” . У центрі її-український рушник як символ

материнсько­го благословення і любові. Український рушник має безліч урочистих і ва­жливих функцій. Випроводжаючи дорослу дитину у великий світ, мати да­рувала “на щастя, на долю” вишиваний рушник;

Анафора “І”, якою розпочинаються 14 рядків з 18, засіб градації, не­однора-зово вживаний поетом, надають цій поезії мелодійності і особливого пісенного ліризму. Та найголовніше у цьому творі – щире синівське почут­тя, велика дяка матері.

Образ матері в поезії Малишка асоціюється з Україною. Пам’яті рідної матері присвятив Б. Олійник цикл поезій “Сиве сонце моє” , який складається з дев’яти

віршів. Мати у віршах Б. Олійника – невсипуща сільська трудівниця, котра й синові передала свою працелюб­ність. “Сива ластівка, сиве сонечко” – такою живе у поетовому серці най­дорожча людина. Образ матері в Б. Олійника не асоціюється з Україною, як в інших поетів, а набуває планетарного звучання: “Як ти несла оцей всесвіт важкий на собі!”.

Вічну тему материнського відходу порушує Б. Олійник у “Пісні про ма­тір”.

Тепло переданий діалог зі сполоханими дітьми й онуками. Ніжністю і любов’ю звучать останні слова матері, котра не залишає по собі спадків, проте розкриває перед нащадками велику свою душу, своє розуміння справж­ніх цінностей людського життя.

Незважаючи на схильність Б. Олійника до планетарного мислення, твір по-справжньому національний: звертання на “ви” до матері; рушники, що “злетіли увись”; ворота, край яких чекала на дітей і онуків мати; мати “пішла за межу”, немов на своєму городі.

Ніжні дворядкові строфи поезії В. Симоненка “Лебеді материнства” ніби відроджують мелодію української колисанки, української казки. Рожеві Симоненкові лебеді випливають з туману, зігрітого материнською лю­бов’ю дитинства, із матусиних пісень. У першій частині поезії розгортається чарівна казка щасливо­го дитинства.

Добра мати прагне все зробити для любої дитини, віддати їй увесь цвіт своєї душі, оберегти від усіх лих життя – зла, небезпеки, хво­роб. Друга частина – це роздуми-мрії матері про майбутню долю її сина у тривожному світі, його юність, хмільний час кохання, зустрічі, з яких одна мусить стати любов’ю. “Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги

У хмільні смеркання мавки чорноброві, Ждатимуть твоєї ніжності й любові”.

Третя частина – це роздуми матері про синове змужніння. Коли він стане перед вибором, мати бажає, щоб і друзів, і наречену, і брата по духу він вибрав не за чиєюсь вказівкою, а з власної волі. Мати прагне, щоб голо­вні підвалини людсько-го життя – матір і батьківщина – ніколи не були замінені.

Навіть у смерті, в еміграції, в багатстві і бідності.

“Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати” – цей поетичний шедевр В. Симоненка, як і “Пісня про рушник” А. Малишка, отримав усенародну шану, любов і став народною піснею.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Образ матерї в сучасній поезії
розповідь про лікарську рослину для дітей