Образ Чапаєва в однойменному романі Фурманова

Якщо нічого не зробити для нинішньої людини, якщо все нове лише повторення колишніх рабських, злидарських звичок, то до чого все жертви, шабельні походи? Чапаєв іде коріннями й до стихійних народних правдошукачів, і до ватажків з легенд, пісень. Він, як і Разін, може сказати: “Я прийшов, щоб дати вам волю”. А не одне право на грабіж…Інакше й бути не могло – адже Жовтень мимоволі торкнувся, сколихнули всі шари народного буття, пожвавив самі древні мрії

Рушимо в дорогу зачарований, Гучним слухаючи крокам Якщо ж боги заковані, Волю дамо

й богам,-

Писав в 1918 році про такий же несвідомий порив до волі Велимир Хлебников . Чи міг бути дуже розтягнутим цей шлях зачарувань?

Навряд чи… Уже в 1919 році Чапаєв відчуває, як зникає простір, як звужується поприще волі, як костеніє адміністративний апарат, виникає сектантська диктатура вузького кола “присвячених”. Замість наївних “сирих” шукань героя – тверда вказівка із центра. Кінець саморуху, саморозвитку.

Але кінець у якімсь змісті… не остаточний. Є один завіт, майже заповіт Чапаєва, раз у раз що виправдувався й у нашій наступній історії, аж до наших днів. Під час однієї з бесід з Кличковим

– а Чапаєв у підсумку переміг всю сушу й раціоналізм комісара-контролера! – герой сказав про безсмертя почуття волі в людині, про велич людського достоїнства, пробудженого в ньому Жовтневою революцією. Герой спробував визначити головну зміну, що внесла в його соціальну свідомість революція. Що він знайшов в 1917-1919 роки?

Хоробрість з’явилася?

В одній зі сповідей Чапаєва про “розпрямлення” душі, росту самоповаги – ціла епоха змін, еволюції народної свідомості. “Я, приміром, був рядов-те, так што мені: уб’ють аль не вб’ють, не всі мені одне? Кому я, така воша, боляче потрібний виявився? Таких, як я, народять, скільки хочеш…

Потім, дивлюся, відзначати мене стали – на людину схожий, виходить… І от ви помітьте, товариш Кличков, што чим я вище піднімаюся, Тим життя мені дорожче… Не буду я з вами лукавити, прямо скажу – думку про себе розвивається таке, што от, мов, не клоп ти, каналья, а людина теперішній, хочеться жити по-теперішній^-те, як треба… Не те што боягузливіше став, а розуму більше. Я вже танцювати на окопі тепер не буду: пустуєш, брат, зрячи вмирати не хочу…”

“Дешева людина на Русі” – цю рабську думку мільйони таких, як Чапаєв, відкинули назавжди після Жовтня. Герой заповість нащадкам: витрачати волю треба не на руйнування, не на розгул диких інстинктів, а на загальнолюдську мету – заощадження, розквіт життя, підвищення ціни людини. Воля – це безперервний духовний подвиг…

Роман Дм. Фурманова, як чесний і глибоко пережитий свидетельский документ, змушує ще раз задуматися про різноманіття сил, характерів, залучених на поприще російської історії, що додали їй своє неповторне фарбування. Що ми пережили тоді?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Образ Чапаєва в однойменному романі Фурманова


планета наш дом сочинение
Образ Чапаєва в однойменному романі Фурманова