Обломов характеристика образу Штольця Андрія Івановича

Штольц Андрій Іванович – один з головних героїв, друг Іллі Ілліча Обломова, син Ивана Богдановича Штольца, німця, що обрусів, управляє маєтком в селі Верхлеве, що в п’яти верстах від Обломовки. “Штольц був німець тільки наполовину, по батькові: мати його була російська; віру він сповідував православну; природна мова його була російська: він вчився їй у матері і з книг, в університетській аудиторії і в іграх з сільськими хлопченятами, в толку з їх батьками і на московських базарах. Німецьку ж мову він наслідував від батька та з книг”.

Утворення

Ш. отримав специфічне: “З восьми років він сидів з батьком за географічною картою, розбирав по складах Гердера, Виланда, біблейські вірші і підводив підсумки неписьменним рахункам селян, міщан і фабричних, а з матір’ю читав священну історію, учив байки Крилова, розбирав по складах же Телемаку”.

Виховання, як і освіта, було подвійним: мріючи про те, щоб з сина виріс “добрий бурш”, батько всіляко заохочував хлоп’ячі бійки, без яких ні дня не міг обходитися син, зникнення дитини на півдня і більше з невідомими цілями в невідомі місця; Якщо ж Андрій з’являвся без підготовленого “напам’ять”

уроку, Іван Богданович відправляв сина туди, звідки прийшов, – і всякий раз юний Ш. повертався з вивченими уроками.

Мати ІІІ., навпаки, прагнула виховати істинного джентльмена, порядного, чистенького хлопчика із завитими кучерями – “в синові їй увижався ідеал пана, хоча вискочки, з чорного тіла, від батька бюргера, але все-таки сина російської дворянки”. З цього химерного поєднання і сформувався характер Ш., про який багато і по-різному говорять не лише персонажі роману, – про нього склалася ціла література. Сам Гончарів в статті “Краще пізно, чим ніколи” не писав: “…

Я мовчки слухав тоді осуд, погоджуючись цілком з тим, що образ блідий, не реальний, не живий, а просто ідея”.

Н. А. Добролюбов побачив в образі Ш. тип буржуазного ділка-підприємця, зосередженого лише на облаштуванні особистого щастя і благополуччя : “…як міг Ш. у своїй діяльності заспокоїтися від усіх прагнень і потреб, які долали навіть Обломова, як міг він задовольнитися своїм положенням, заспокоїтися на своєму самотньому, окремому, винятковому щасті.”.

Через декілька десятиліть А. П. Чехов в листі до О. С. Суворину виразився безперечніше, ніж колишні критики, тому що оцінка його не зводилася лише до соціальних критеріїв: “Штольц не вселяє мені ніякої довіри. Автор говорить, що це прекрасний малий, а я не вірю. Це продувочна бестія, що думає про себе дуже добре і собою задоволена.

Наполовину він вигаданий, на три чверті ходулен”.

Про Ш. було багато суперечок: незабаром після виходу роману він оцінювався критиками і сучасниками Гончарова як фігура майже безумовно позитивна, покликана розбудити сонне царство обломовых і звернутися його мешканців до корисної діяльності. Бентежило те, що героєм був обраний не російський, а німець. “Инородство” Ш. викликає неприйняття його особи і деякими персонажами роману, зокрема Тарантьевым, який говорить про нього відверто вороже не лише тому, що Ш. розвінчує усі його махінації. “Хороший хлопчик!

Раптом з батьківських сорока тисяч зробив тисяч триста капіталу, і в службі за надвірного перевалив, і учений… тепер ось ще подорожує! Шибеник скрізь достиг! Хіба справжня-то хороша російська людина стане усе це робити?

Російська людина вибере що-небудь одно, да і то неспішно ще, потихеньку та легенько, абияк, а то на-ко, спробуйте! Нечисто! Я б під суд таких!

Інакше сприймає свого друга Облому : з ранніх років “юнацький жар Ш. заражав Обломова, і він згорав від жадання праці, далекої, але привабливої мети”. Обломов звик жити по указці Ш. в найдрібніших справах йому потрібна рада друга. Без Ш. Ілля Ілліч не може ні на що зважитися, втім, і наслідувати ради Ш. Облому не квапиться: занадто різне у них поняття про життя, про працю, про додаток сил.

Що не уміє обходитися без сторонньої допомоги, Обломов саме в цій рисі своєї вдачі представляє повну протилежність Ш., який з раннього віку був привчений батьком ні на кого ні в чому не розраховувати. Він хоче займатися одночасно всім: в рівній мірі цікавлять Ш. комерція, подорожі, письменництво, державна служба. Розлучаючись з батьком, що відправляє його з Верхлева в Петербург, Ш.

Говорить, що неодмінно виконає батьківську раду і зайде до старовинного приятеля Івана Богдановича Рейнгольду – але тільки тоді, коли у нього, Ш., буде, як у Рейнгольда, чотириповерховий будинок. Подібна самостійність і незалежність, а також упевненість у своїх силах. – основа характеру і світосприйняття молодшого Ш., яку так гаряче підтримує його батько і яка так бракує Обломову.

Стихія Ш. – постійний рух. У свої тридцять з невеликим років він почуває себе добре і привільно тільки тоді, коли відчуває свою потрібність відразу в усіх кінцях світу. “Він увесь складений з кісток, м’язів і нервів, як кровний англійський кінь. Він худорлявий; щік у нього майже зовсім немає, тобто є кістка та мускул, але ні ознаки жирної округлості; колір обличчя рівний, смуглявий і ніякого рум’янцю; очі хоча трохи зеленуваті, але виразні”. Найголовніше ж в характері Ш.

– “як в організмі немає у нього нічого зайвого, так і в моральних відправленнях свого життя він шукав рівноваги практичних сторін з тонкими потребами духу. Дві сторони йшли паралельно, перехрещуючись і перевиваючись на шляху, але ніколи не заплутувалися у важкі, нерозв’язні вузли”.

Цей образ міг мати частково своїми витоками і старшого Берестова з пушкінської “Панночки-селянки”, і “російського аристократа” з повісті Н. Ф. Павлова “Мільйон”. Відгомони його чуються в творах письменників – сучасників Гончарова : Щетинин з. “Скрутного часу” В. А. Слепцова, Сипя-гин з “Новини” І. А. Тургенева, Беркутів з “Волков і овець”

Паратов з “Безприданниці”, Великатов з “Талантів і. прихильників” А. Н. Островского. Значно важливіше видається те, що у самого Гончарова цей тип явився в усіх трьох романах : Петро Іванович Адуев в “Звичайній історії” передував Ш., а Тушин в “Обриві” багато в чому наслідував Андрію Івановичу.

Ш. відноситься до тих героїв, що, за словами Гончарова, розпускають парасольку, поки йде дощ, “тобто страждав, поки тривала скорбота, та і страждав без особливої покірності, а більше з досадою, з гордістю, і переносив терпляче тільки тому, що причину всякого страждання приписував самому собі, а не вішав, як каптан, на чужий цвях… Мрії, загадковому, таємничому не було місця в його душі…

У нього не було ідолів, зате він зберіг силу душі, фортецю тіла, зате він був целомудренно-горд, від нього віяло якоюсь свіжістю і силою, перед якою мимоволі бентежилися і несором’язливі жінки”.

Подібний людський тип, як в реальному житті, так і в літературному втіленні, завжди несе в собі щось подвійне : його позитивність начебто безперечна, проте багато що примушує чинити опір виникаючим симпатіям, тим більше що однією з важливих складових філософії Ш. є досягнення мети будь-яким шляхом, незважаючи на перешкоди .

Саме ця риса швидше за все і змусила Гончарова зробити свого героя німцем, правда, з надією на те, що не сьогодні завтра під російськими іменами являться нові Ш.

З найдобріших мотивів Ш. знайомить Ильинскую і Обломова, щоб, “прищепивши” їм, як віспу, любов, пробудити 06-ломова до розумної діяльності. Коли цей експеримент успіхом не увінчується, Ш. дозволяє проявитися власному почуттю: він одружується на Ользі, сприймаючи її не лише як улюблену жінку, дружину, але і як ученицю. На ній Ш. немов перевіряє свої власні теорії і філософію відношення до життя.

Тут можливе одно біографічне зближення. Відомо, що ще до своєї подорожі на фрегаті “Паллада” Гончарів познайомився з юною дівчиною Єлизаветою Толстой. Її краса і душевні якості не зробили на письменника особливо сильного враження, але після повернення в Петербург Гончарів немов новим поглядом побачив і оцінив Товсту. Їй довелося стати єдиною і безмовною любов’ю Гончарова на все життя. І хоча у Ш. з Ольгою роман завершується щасливо, лінія розвитку їх стосунків нагадує епізод біографії письменника.

ТТТ. страждає, наскільки йому це доступно, але не в силах усвідомити зміни, що сталася з Ольгою. Він поступово занурюється в любов, стаючи для читача все більш і більш людяним: “Все тепер затулилося в його очах щастям… У його пам’яті воскресла тільки запашна кімната його матері, ва-рьяции Герца… – Ольга – моя дружина! – пристрасно здригнувшись, прошепотів він”.

Повністю розкривається характер HL, коли через роки він пояснить Ользі у відповідь на її безпричинну тугу і смуток : “Ми не Титани з тобою…

Ми не підемо, з Манф-редами і Фаустами, на зухвалу боротьбу з бунтівними питаннями, не приймемо їх виклику, схилимо голови і покірливо переживемо скрутну хвилину, і знову потім посміхнеться життя…

Саме Ш. вимовляє слово, що стало згодом одночасно оцінкою і явищем : “обломовщина”. Невиліковність подібної хвороби Ш. навряд чи усвідомлює повною мірою. Він вимушений змиритися після цілого ряду спроб витягнути Обло-мова з тієї трясовини, в яку той майже добровільно потрапив. Єдине, що залишається Ш., – це узяти після смерті Іллі Ілліча на виховання названого в його честь сина Обломова, Андрійка.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Обломов характеристика образу Штольця Андрія Івановича
вечір іде вірш