“Ніяка література не може своїм цинізмом перехизуватися дійсне життя…” А. П. Чехов

1. Життєвий шлях письменника. 2. Цинізм головних героїв оповідань Чехова. 3. Майстер невеликих добутків А. П. Чехов народився в 1860 році в сім’ї дрібного купця, тому з дитинства був змушений працювати. Довгими годинниками він просиджував у холодній крамниці батька, обслуговуючи покупців.

Здавалося б, безрадісне життя повинна була негативно відбитися на характері хлопчика, однак майбутній письменник завжди залишався життєрадісною й веселою дитиною Він любив жарти й розіграші.

У дев’ятнадцять років парубок приїхав у Москву й надійшов

на медичний факультет Московського університету. Ще в студентські роки він опублікував свої перші оповідання. Антон Павлович у роки свого навчання не тільки сам оплачував навчання, але містив сім’ю, що розорилася.

Проте він зумів стати чудовим лікарем і не кидав медичну практику, навіть уже будучи популярним і пізнаваним письменником.

Теми для своїх оповідань і повістей Чехов, як правило, черпав з навколишнього життя. Більшу їжу для міркувань, а відповідно й ідеї нових добутків йому надала поїздка на Сахалін в 1890 році Тут Антон Павлович не тільки зробив перепис місцевого населення, але й нагромадив значний

матеріал про заслану колонію, каторзі і її мешканцям. Близьке знайомство з миром знедолених злочинців змусило Чехова переглянути свої погляди на багато серйозних речей.

Він став більш гостро й глибоко вдивлятися в явища, що відбуваються в навколишнім житті.

Повернувшись додому, письменник видав книгу “Острів Сахалін”. Чехів, поряд з медициною, активно займався й своєю літературною діяльністю, тому незабаром був вибраний почесним академіком. Однак письменник не зміг прийняти цього звання, довідавшись, що їм був обділений інший великий письменник М. Горький На думку Антона Павловича, тільки чесність служить станом внутрішньої волі. Тільки тоді людина може виражати искреннее співчуття іншим людям, а також брати відповідальність на себе за все происходящее в цьому світі.

Чехів умер в 1904 році порівняно парубком, однак його добутку й донині зачаровують читачів своєю простотою викладу й одночасно найглибшими філософськими питаннями, які вони зачіпають.

Багато літературознавців уважають Антона Павловича насамперед майстром невеликих прозаїчних добутків Ця думка цілком виправдана. Чеховські оповідання з деяких часток іронії оповідають про, здавалося б, зовсім повсякденних речах і разом з тим повною мірою розкривають такі негативні людські властивості характеру, як цинізм, лестощі, бажання вислужитися перед вищестоящим начальством. В оповіданні “Хамелеон” зразком подібного поводження з’явилося поліцейський наглядач Очумелов.

Один раз ранком він помітив, як по базарній площі людин у ситцевій крохмальній сорочці женеться за білим борзим щеням з гострою мордою.

Подія зацікавила поліцейського, і він вирішив особисто у всім розібратися. Навколо укушенного Хрюкина із закривавленим пальцем і щеняти зібралася ціла юрба народу Очумелов пробрався усередину й став з’ясовувати, чия це собака. Обурюючись, він обзивав хазяїна мерзотником, загрожував йому штрафом і обіцяв показати кузькину мати.

Щеня, на його думку, повинен бути умерщвлен.

Однак весь запал наглядача в одну секунду пропав, коли хтось із юрби припустив, що тварина швидше за все належить генералові Жигалову. Очумелов відразу поміняв тон і тактику, а на собаку став дивитися більше ласкавими очами. Тепер він із пристрастю допитав потерпілого й з’ясував, що Хрюкин сам винувато, оскільки тикнув псові в морду цигарку за що й був схоплений за палець Получивший каліцтво, що не очікував такого повороту подій, постарався й виправдатися й захиститися одночасно, тому навіть пригрозив невідомому хазяїнові животини світовим судом. Письменник з іронією показує читачеві, на що здатно низька цинічна душонка, що страшиться покарання й не здатна взяти відповідальність за своє рішення на себе.

Очумелов ще кілька разів міняє тактику залежно від того, як надходять відомості про передбачуваного хазяїна собаки.

Він те прикрикивал потерпілого, що загрожувало лихом самому щеняті. Кожний такий перепад ставав всі яростнее і яростнее. І от уже на адресу жертви летять образи. Поліцейський називає Хрюкина свинею, що дорогому собаці тикає цигаркой вморду.

Нарешті генеральський кухар завірив присутніх, що щеня без сумніву належить генеральському братові.

Наглядач, заливаючись посмішкою розчулення, став хвалити собаку й віддав її кухареві. Усе посміялися над Хрюкиним, а Очумелов пообіцяв йому добратися один раз до нього. Чехів навмисно звертається до, здавалося б, незначним подіям повсякденного життя, однак за дрібним у нього ховаються міркування про цілком серйозні речі.

У своїх оповіданнях він висміює не тільки влада імущих, але й звичайних людей, які в силу свого небажання зауважувати явища, що відбуваються в навколишнім житті, попадають у складні ситуації. В оповіданні “Зловмисник” у кабінеті судового слідчого виявляється маленький, худий мужичонка в латаних портах, особа якого, поїдене горобинами, виражало похмуру суворість. Дениса Григор’єва, як кликали порушника, обвинувачували у відгвинчуванні гайки, за допомогою якої рейки прикріплюються кшпалам.

У процесі розмови підслідний розповів, що гайка йому була потрібна в якості грузила для вудки. Мужичонка ніяк не міг узяти до тями, за що ж його хочуть покарати, адже ці гайки вони от уже скільки років відгвинчують для грузил.

До нього зовсім не доходили слова слідчого про те, що через відкручену гайку поїзд може зійти з рейок – загинуть люди. Денис Григор’єв тільки посміхнувся, сказавши, що якби він рейці потяг або колоду поперек лінії кинув, тоді винуватий. А гайки вони вже багато років відгвинчують, а катастрофи не було.

Його не збентежили слова слідчого про поїзд, що зійшов у цьому місці торік. Коли головний герой довідався, що йому загрожує посилання на каторжні роботи, він знову замурмотав про рибу й попросився домийся Мужичонка був у здивуванні, адже не украв, не бився, не вбив. За що у в’язницю?

Коли його виводили від слідчого, Григор’єв невдоволено бурмотав про брата, що не платить, про небіжчика пана, про суддів. Героїня наступного оповідання Антона Павловича також постійно розплачувалася за своє небажання постояти за себе, за страх перед людьми, на яких працює.

Її хазяїн дав їй черговий урок, однак навряд чи той піде взапас. Викликавши Юлію Василівну до себе, хазяїн став при ній уважати, скільки вона заробила за два місяці, почавши з того, що знизив їй заробітну плату на десять рублів. На боязкі заперечення гувернантки про сорок, а не тридцяти рублях на місяць, той строго помітив, що в нього все записано. Юлія Василівна швидко знітилася, навіть не намагаючись далі відстоювати свої права.

Потім пішли відрахування із зарплати: за дев’ять неділь і три свята, у які гувернантка не проводила занять, а тільки виводила дітей гуляти, за чотири дні Коли-Ний хвороби, за три дні, коли в самої Юліи Василівни боліли зуби.

Від жалування всього залишався сорок один рубль. Однак хазяїн на цьому не думав зупинятися Він відняв з гувернантки за розбиту нею чашку із блюдечком, за порваний по її недогляду сюртучок Коли, за украдені покоївкою у Вари черевики. Ще він відняв десять рублів, нібито взятих у нього в борг.

Юлія Василівна запротестувала, сказавши, що не репетувала, але хазяїн наполягав, посилаючись на свої записи. Вона погодилася. У результаті залишилося чотирнадцять рублів, які ще зменшилися на три рублі, узяті молодою жінкою в борг у дружини хазяїна Коли Юлія Василівна одержала від свого жалування тільки одинадцять рублів, вона проте стала дякувати хазяїнові за те, що їй хоч щось дали, адже в інших місцях не давали й цього. Хазяїн заявив, що хотів дати гувернантці, що не бажає сама себе захищати, жорстокий урок.

Він сказав, що їй потрібно вчитися протестувати.

Вона киснуло посміхнулася Хазяїн віддав Юліи Василівні все її жалування й вибачився. Гувернантка “замерсикала” і вийшла. Чоловік раптом подумав, як легко на цьому світлі бути сильним!

У своєму оповіданні Чехов хотіло довести, що нерідко жертва сама розбещує свого кривдника своєю покірністю долі, відсутністю елементарного почуття власного достоїнства. Антон Павлович, як ніхто іншої, міг у невеликому добутку сказати багато про що, наповнити досить незначне мовлення багатим внутрішнім змістом. Ще однією характерною якістю прози Чехова є його гумор З повсякденних речей автор був здатний витягати по-справжньому смішне, при цьому в центрі уваги виявлялися ні які-небудь чудності персонажа, а цілком звичайні вчинки.

Одне оповідання Антона Павловича завжди будувався на одній події, причому в цей короткий проміжок письменник устигає зробити найглибший психологічний аналіз, що розкриває протиріччя між звичним і бажаним, між бажаним і здійсненним. При цьому Чехову вдавалося точно передати перепади внутрішніх станів і настроїв своїх героїв. А. Білий писав: “Чехов був таким щирим художником, До нього можуть бути зведені різноманітні, часто протилежні, що часто борються один з одним художні школи. У ньому Тургенєв і Толстой стикаються з Метерлинком і Гамсуном.

У силу безпосередності творчості він однаково примикає й до старих, і до нового: занадто відбилося вічне в його образах.




“Ніяка література не може своїм цинізмом перехизуватися дійсне життя…” А. П. Чехов


моя гостиная на английском с переводом
“Ніяка література не може своїм цинізмом перехизуватися дійсне життя…” А. П. Чехов