Німецький романтизм – Творчість Гете і Шіллера

Німецька література, поряд з англійською, належить до тих європейських літератур, де романтизм склався найраніше і набув найпотужнішого розвитку. На німецькому грунті він був Художнім напрямом, що розвинувся спонтанно, без великих сторонніх впливів, але сам він чинив значний вплив на романтичний рух в інших країнах. Водночас романтизм у Німеччині триваліший час, ніж в Англії, зберігав свої позиції і в літературі, і в інших сферах духовної культури, зокрема в музиці й філософії. Без перебільшення можна ствердити, що найвищі здобутки німецької

літератури XІX cm. пов’язані передусім з романтизмом, чим вона відрізняється від французької чи англійської, в яких не менш значні досягнення пов’язані з реалізмом.

Як і в інших європейських країнах, романтизму в Німеччині передував преромантизм, який тут набув інтенсивного розвитку. Найзначнішими його проявами були гердеризм і близький до нього рух “Бурі й натиску”, що прокотився Німеччиною двома хвилями: в 70-х і першій половині 80-х років XVІІІ ст. У нас цей рух здебільшого відносили до сентименталізму, але без достатніх підстав, насправді він мав яскраво виражений преромантичний характер. Чимало із важливих

інгредієнтів романтизму, таких як “органічна теорія” художньої творчості, наголошення її ірраціонально-емоційної природи та витоків, розуміння митця як “стихійного генія” тощо, вже виразно проявилося у “буряних геніїв”.

Переважно романтичний характер носить і створений ними тип героя: це “природна людина” й водночас титанічна особистість, сповнена стихійно-творчих сил природи, пов’язана із загадково-ірраціональними глибинами буття і чужа “впорядкованому суспільству” з його поверховою розсудливістю і розважливим егоїзмом.

Становлення і розвиток романтизму в Німеччині неможливо уявити без Гете й Шіллера, хоч їхні стосунки з романтиками, особливо. у Гете, були непростими, в певних моментах навіть конфронтаційними. Творчість Гете і Шіллера мала велике значення для німецького романтизму, причому не тільки рання, періоду “Бурі й натиску”, тобто преромантична, а й пізніша, періоду “веймарського класицизму”, який є одним з найзначніших проявів неокласицизму в європейській літературі й мистецтві другої половини XVІІІ й початку XІX ст.

І тут торкнемося питання, що стосується загальноєвропейського художнього процесу того часу. Нас надто привчили до думки, що між класицизмом і романтизмом завжди існувало протистояння, точилася “запекла боротьба”, як раніше любили писати. Насправді ж, в художньому житті Європи другої половини XVІІІ ст., коли розвивалися неокласицизм і преромантизм, спостерігається зовсім інша картина: їхній взаємозв’язок і взаємодія, навіть злиття в спільному художньому русі. В зарубіжній науці давно вже їх розглядають як дві взаємопов’язані форми естетико-художнього руху другої половини XVІІІ ст., що привів до радикального перелому в художньому житті Європи.

Одні вчені вважають, що при цьому “головною течію була течія романтична, а класична течія була побічною” , інші дотримуються протилежного погляду. Беручи до уваги найближчу перспективу художнього процесу, його перехід до епохи романтизму, ближчим до істини слід визнати перший із цих поглядів.

Підтвердженням цьому є й ті внутрішні зрушення, що відбувалися в літературі неокласицизму, як то: “романтичний підхід” до античності, що дедалі посилювався, ро-мантично-ліризоване переживання й інтерпретація класичних ідеалів і образів, тем і мотивів, перехід від класицистичного алегоричного до романтичного символічного тлумачення античної міфології тощо. Характерними явищами в цьому плані є творчість А. Шеньє, видатного французького поета кінця XVІІІ ст., Ф. Гельдерліна, і, звичайно ж, Гете й Шіллера. Концентрованим вираженням цих настроїв і тенденцій є, приміром, елегія Шіллера “Боги Греції” чи балада Гете “Корінфська наречена”.

Серед творів Гете особливо великий вплив на літературу романтизму мав “Фауст”, а точніше перша його частина, що побачила світ 1808 р. й була перекладена на французьку мову Ж. де Нервалем. “Фауст” був сприйнятий романтиками як твір органічно близький їм і своїм філософсько-пантеїстичним змістом і своєю вільною формою. Цей твір Гете послужив важливою опорою у формуванні жанру романтичної драматичної поеми з її універсальним змістом і титанічним героєм, що втілює в собі вищі потенції духовної людини; як зазначалося, цей жанр став одним з провідних у літературі зрілого романтизму.

Сам же Гете ставився до романтизму неоднозначно. В цілому він вбачав у ньому велике явище й поступальний рух мистецтва, особливо в розкритті внутрішнього світу людини, його глибин і його суперечностей. Близький йому був “органічний світогляд” романтиків і їхнє звернення до народно-національного грунту, що, власне, він же й започаткував у своїй “штюрмерській” ліриці.

Водночас, йому був чужий “середньовічний міф”, культивований німець-. кими романтиками, їхній, як на його погляд, надмірний суб’єктивізм і такий же надмірний нахил до фантастичного й містичного. Щодо Шіллера, то він зі своїми ідеальними прагненнями й романтичним за своєю природою пафосом легше вписувався в літературу романтизму, і його стосунки з ранніми німецькими романтиками були рівнішими й дружнішими. Щодо рецепції творчості Гете й Шіллера за межами Німеччини, зокрема в Україні й усій Східній Європі, то їх сприймали в контексті романтизму й відносили до його зачинателів і найвидатніших письменників.

Розвиток німецького романтизму відбувався в специфічних умовах країни, яка в своєму суспільно-історичному розвитку відставала від інших західноєвропейських країн. Наприкінці XVІІІ-на початку XІX ст. Німеччина залишалася країною, обтяженою феодальними пережитками, політично роздрібленою, причому в абсолютній більшості держав і володінь, на які вона поділялася, зберігався феодально-абсолютистський лад. Характерно, що найзначн’їні імпульси, яких зазнавало громадсько-політичне й духовне життя країни в цей період, йшли переважно ззовні, із сусідньої Франції, де відбувалася велика буржуазна революція й подальші бурхливі події.

Німеччина виявилася неспроможною підхопити й продовжити “французькі починання”, революційні виступи відбулися лише в деяких містах найбільш розвиненої Рейнської області. Але країна була втягнена в бурхливі події й процеси, які були започатковані Французькою революцією і продовжувалися до падіння Наполеона .

Французька революція викликала великий резонанс у Німеччині, передусім серед бюргерської інтелігенції; її вітали Гете і Шіллер, Гердер і Клопшток, брати Шлегелі й Гельдерлін, Шеллінг і Фіхте, Гегель і багато інших діячів німецької культури. Але найважливішим є те, що Французька політична революція послужила важливим стимулом до німецької духовної революції, яка розгорнулася наприкінці XVІІІ – на початку XІX ст.; активним її учасником була тогочасна німецька література.

Це й становить основний зміст першого періоду німецького романтизму і надає йому всесвітньо-історичного значення. Основні явища німецької романтичної літератури цього періоду – діяльність романтиків ієнського гуртка і творчість Ф. Гель-дерліна. Розвивалася вона тоді в найтіснішому зв’язку з філософією, з німецькою філософською революцією. І Фіхте, і Шеллінг один за одним були членами Ієнського гуртка романтиків, в Ієні ж розпочинав свою діяльність Гегель.

На другому етапі німецький романтизм розвивався вже в іншій суспільно-політичній ситуації і в іншому ідеологічному кліматі, що надавало йому іншого характеру й спрямування. На цей час революція у Франції переростає в імперію, а революційні війни – в наполеонівські, імперіалістичні. Протягом першого десятиліття XІX ст.

Наполеон у кількох війнах розгромив Австрію та Пруссію і окупував або підпорядкував своєму контролю всю Німеччину. В країні розгортався визвольний рух, який помітно посилився після поразки Наполеона в Росії. Все це активізовувало національну свідомість німців, навертало до глибинних джерел національної культури й літератури, стимулювало розвиток інших, порівняно з ієн-ським романтизмом, течій і тенденцій, зокрема народного або фольклорного романтизму. Найзначнішим явищем другого періоду німецького романтизму став гейдельберзький гурток романтиків, що склався в 1806-1807 pp. Організаторами й провідними діячами цього гуртка були А. фон Арнім і К. Брентано, примикали до нього відомі вчені-фі-лологи Я. і В. Грімми й поет-лірик Й. фон Ейхендорф.

Ще одним визначним явищем німецького романтизму другого періоду була творчість Г. фон Клейста, драматурга й прозаїка, який тримався поза групами й. об’єднаннями.

Третій етап німецького романтизму припадає на період Реставрації в історії Німеччини й всієї Європи і характеризується новими явищами й тенденціями. Його найзначнішим і найхарактернішим явищем є гротескно-фантастичний романтизм Гофмана, який можна назвати третім етапом еволюції романтизму в Німеччині. Примітним явищем цього періоду була й швабська школа романтиків , але новим словом у німецькій романтичній літературі вона не стала. До цього ж періоду відноситься початок творчості Г. Гейне.

Найзначнішим центром німецького романтичного руху стає в цей час Берлін, столиця Пруссії: сюди переїжджають Арнім і Брентано, тут розвивається творчість Гофмана і Шаміссо, з Берліном пов’язані Гейне, Граббе та інші письменники-романтики.




Німецький романтизм – Творчість Гете і Шіллера


розповідь про україну для дітей 1 класу
Німецький романтизм – Творчість Гете і Шіллера