Недоук характеристика образа Митрофан Терентійович Простаків
НЕДОУК Митрофан Терентійович Простаків – недоук, син поміщиків Простакових, 15 років. Ім’я “Митрофан” означає по-гречески “матір’ю виявлений”, “подібний своєї матері”.
Воно стало загальним для позначення тупого й нахабного матусиного синка-невігласа. Прототипом образа М. ярославські старожили вважали якогось барчука, що проживали на околицях Ярославля, про що повідомив Л. Н. Трефолев. Комедія Фонвізіна – це п’єса про недоука, про його дивовижне виховання, що перетворює підлітка в жорстоку й ледачу істоту.
Слово
Указ про вільність дворянської скасував обов’язкову терміновість служби й надавав дворянам право служити або не служити, але підтверджував уведене при Петрові І обов’язкове навчання. Про-Стакова треба закону, хоча й не схвалює його.
Вона знає також, що багато хто, у тому числі з її рідні, обходять закон. М. учиться вже чотири роки, але Простакова
На цьому грунті між М. і Скотининим, між Простаковой і Скотининим виникає ворожнеча, що переходить у потворні сварки. М., настроєний матір’ю, вимагає змови, заявляючи: “Година моєї волі прийшла Не хочу вчитися, хочу женитися”.
Але Простакова розуміє, що колись потрібно домогтися згоди Стародума. А для цього необхідно, щоб М. став у вигідному світлі: “Поки він відпочиває, друг мій, ти хоч для виду повчися, щоб дійшло до вух його, як ти трудишся, Митрофанушка”. Зі своєї сторони Простакова всіляко розхвалює працьовитість, успіхи М. і своє батьківське про нього піклування, і хоча точно знає, що М. нічому не навчився, все-таки влаштовує “іспит” і спонукує Стародума оцінити успіхи сина (буд.
4, явл.
VІІІ). Із цієї сцени очевидна; але Фонвізіну важливо показати, що неосвічена поміщиця сама стає жертвою власного обману й розставляє пастку для сина Після цієї фарсової комедійної сцени Простакова, упевнена, що свого братика вона відтіснить силою, і що усвідомить, що М. не витримав випробування й порівняння з Милоном, вирішується насильно женити М. на Софії; доручає йому встати о шостій годині, поставити “трьох слуг у Софії-Ний предспальне, так двох у сінях на підмогу” .
На це М. відповідає: “Усе буде зроблене”. Коли ж “змова” Простаковой терпить крах, М., спочатку готовий слідом за матір’ю “за людей прийматися” , потім принижено просить прощення, а потім грубо відштовхує мати: “Так відв’яжися, матінка, як нав’язала” (д. 5, явл.
Останнє). Зовсім розгублений і потерявший влада над людьми, він тепер повинен пройти нову школу виховання , що з рабською покірністю приймає: “По мені, куди велять”. Ці останні слова М. стають своєрідною ілюстрацією до слів Стародума: “Ну, що для батьківщини може вийти з Митрофанушки, за який невігласа-батьки платять ще й гроші невігласам-учителям?
Скільки дворян-батьків, які моральне виховання синка свого доручають своєму рабові кріпакові!
Років через п’ятнадцять і виходять замість одного раба двоє, старий дядько так молодий пан” . Боротьба за руку Софії, становлячи сюжет комедії, висуває М. у центр дії. Як один з “мнимих” наречених, М. своєю фігурою зв’язує два мири – дворян-невігласів, тиранів, мир “лихої вдачі” і дворян освічених, мир доброзвичайності Ці “табори” гранично відчужені друг від друга. Простакова, Ско-Тинин не можуть зрозуміти Стародума, Правдина й Милона ( Проста-Кова говорить Стародуму в повнім здивуванні: “Бог вас знає, як ви нині судите” – і буд.
4, явл. VІІІ; М. не може узяти до тями, чого від нього вимагають ті ж персонажі), а Софія, Прав дин, Милон і Стародум з відкритим презирством сприймають М. і його рідню. Причина тому – різне виховання Природна природа М. перекручена вихованням, і тому він перебуває у твердому протиріччі з нормами поводження дворянина й з етичними поданнями про гречну й освічену людину.
Авторське відношення до М., як і до інших негативних персонажів, виражається у формі “монологічного” самовикриття героя й у репліках позитивних героїв.
Брутальність лексики видає в ньому жесткосердие й злу волю; неосвіченість душі веде до ліні, порожнім заняттям , обжерливості. М. такий же тиран домашніх, як і Простакова. Подібно Простаковой, не зважає на батька, бачачи в ньому порожнє місце, усіляко третирує вчителів.
При цьому він тримає Про-Стакову у своїх руках і загрожує покінчити із собою, якщо вона не відгородить його від Скотинина .
М. не знає ні любові, ні жалості, ні простої подяки; щодо цього він перевершив матір Простакова живе для сина, М. – для себе. Неуцтво здатне прогресувати від покоління до покоління; брутальність почуттів зводить до чисто тваринних інстинктів. Простаків з подивом зауважує: “Дивна справа, братик, як рідня на рідню походити може.
Митрофанушка наш весь у дядька. І він до свиней змалку такий же мисливець, як і ти. Як був ще трьох років, так, бувало, увидя свинку, затремтить від радості” (д. 1, явл.
V). У сцені бійки Скотинин називає М. “паця проклята”. Всім своїм поводженням і мовленнями М. виправдує слова Стародума: “Невіглас без душі – звір” (буд. 3, явл.
І). По Стародуму, є три різновиди людей: освічений розумник; неосвічений, але обладающий душею; неосвіченої й позбавленої душі. М., Простакова й Скотинин належать до останнього різновиду. У них немов виростають пазурі (див.
Сцену сварки Скотинина ДИВ. і слова Вереміївни, а також бійку Простаковой зі Скотининим, у якій мати М. “пронозила” зашийок Скотинину), з’являється ведмежа сила . Порівняння беруться із тваринного миру: ” чиЧувано, щоб сука щенят своїх видавала?
” Гірше того, М. зупинився у своєму розвитку й далі здатний лише на регрес. Софія говорить Милону: “Він хоча й шістнадцяти років, а досяг уже до краю своєї досконалості й далеві не піде” (буд. 2, явл.
ІІ). Відсутність сімейно-культурних традицій обернулося торжеством “лихої вдачі”, і М. рвуть навіть ті “тварини” зв’язку, які поєднували його з родинним навкруги. В особі М. Фонвізін вивів своєрідний тип раба-тирана: він раб низьких страстей, які й перетворили його в тирана. “Рабське” виховання М. у вузькому змісті пов’язане з “мамкою” Вереміївною, у широкому змісті – з миром Простакових і Ско-Тининих.
В обох випадках М. щеплені безчесні поняття: у першому тому, що Вереміївна – кріпосна, у другому – тому, що поняття честі перекручені Образ М. стали загальними.
Однак просвітительська ідея про механістичну залежність поводження людини від його виховання згодом була переборена. В “Капітанській дочці” Пушкіна Петруша Гринев одержує подібне ДИВ. утворення, але розвивається самостійно й поводиться як чесний дворянин. Пушкіна бачить у М. щось корінне, російське, чарівне й за допомогою епіграфа зводить до героя “Недоука” оповідача – а почасти й персонажів – “Повістей Белкина”.
Ім’я “Митрофан” зустрічається в Лєрмонтова . Сатиричний розвиток образа даний у романі М. Е. Салтикова-Щедріна “Добродії ташкентци”. Простакова – дружина Терентія Простакова, мати Мйтрофана й сестра Тараса Скотинина. Прізвище вказує як на простоту, з, неосвіченість героїні, так і на те, що вона попадає впросак.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Недоук характеристика образа Митрофан Терентійович Простаків
платон воронько рукавичка
Недоук характеристика образа Митрофан Терентійович Простаків