“Недоступний стрілам, непокірливий долі”

Мабуть, кращим епіграфом до творчості Шарля Бодлера можуть бути рядки з ііого “Альбатроса”:

Поет, як альбатрос, – володар гроз і грому, Глузує з блискавиць, жадає висоти, Та, вигнаний з небес, на падолі земному Крилатий велетень не має змоги йти.

Він намагався протистояти життєвим перешкодам, але що робити і як жити, коли навіть близькі люди ціляться в душу отруєними стрілами? Часто велетенські крила видавали натуру неабияку, особистість загадкову, уразливу, ніжну, а тому іноді незрозумілу людям з обмеженим світоглядом.

Поет

завжди легенда, і що яскравіший його дар, то ближчий він до міфу, до притчі, то більше про нього говорять. Ще за життя Бодлера порівнювали з Данте, Війоном, Байроном, ще за життя називали богохульником, наркоманом.

Легенда обіймала його наприкінці 60-х років XІX ст., коли хворий, полисілий, з недобрим поглядом з-під насуплених брів, він помирав у клініці Дюваля, Навіть найближчі не змогли напевно сказати, де неправда, а де істина в його долі. Так і зійшов у землю Шарль Бодлер, людина-легенда, щоб потім на цвинтарі Мон – парнас відродитися в камені, туго сповитий чи то в саван, чи то гамівну сорочку…

Що формувало особистість

поета Бодлера? Яким він був у дитинстві? Кажуть, основні риси людина набуває у зовсім юні роки.

Перші шість років – як у всіх: батьки, любов у родині, піклування. Але все добре минає. Помер батько, в домі з’явився генерал Опік, новий чоловік матері Шарля. Хлопець відчув неприязнь до нього, він не сприймав тих нових умов життя, що нав’язував йому генерал, який намагався зламати норовливого пасинка.

До речі, саме прізвище Бодлер означає у перекладі “двосічний ніж”.

Генерал відправляє двадцятирічного Шарля служити в заокеанські колонії Франції. Понад рік провів Бодлер в екзотичному плаванні Атлантичним та Індій­ським океанами. Здобуті враження з часом вплинули на творчість Шарля Бодлера.

Мати і вітчим не розуміють Шарля – ні його захоплень малюванням, ні його віршів, ні його друзів. Вони опікуватимуться Бодлером. Починається мука при­ниженням, і триватиме вона до смерті Бодлера. Російський поет Олександр Блок написав про нього: “Долею призначений на муку…”

Першими літературними працями Бодлера були критичні статті, присвячені живопису Давида і Делакруа. Беручи активну участь у політичному житті Фран­ції, зі зброєю у руках Бодлер виходить на барикади в рішучі дні червня 1848 року, а в грудні 1851 бере участь в повстанні. Відчуває розлад із суспільством.

Саме в цей час відкриває для себе Едгара По, творчість якого посилює песимістичні по­гляди на життя. Перекладаючи улюбленого письменника, Шарль Бодлер розуміє: світ По – це і його світ.

Бодлера все більше охоплює почуття безнадійності. Як жити у світі лицемір­ства, удавання, непристойності, коли нехтують справжніми людськими почуття­ми, видаючи святенність за доброчесність? В цей час поет працює над збіркою віршів, у які вкладає “все серце, всю ніжність, всю віру, всю ненависть”, як піз­ніше визначає сам Бодлер, називаючи цю книгу “жорстокою”. Назва збірки не­звичайна: “Квіти Зла”. Так, “Квіти Зла” – це “оголене серце” Бодлера . Не було ще в ліриці Франції та­ких віршів, немає рівних цій збірці.

Читач відчув присутність різних почуттів: гут були обожнювання, каяття, зламана пристрасть, жах перед невідворотною смер­тю, спрага чистоти, бунтарство, нудьга – все це здатне було існувати в одній душі. Ліричний герой, як і сам поет, відчуває самотність у такому неладно улаштова­ному житті. Між “я” і довколишнім середовищем – глибока прірва і немає змоги подолати її, перестрибнути у якийсь інший світ, де тебе зрозуміють, вислухають, допоможуть…

З одного боку – непохитна упевненість у власній правоті і моральній бездо­ганності, а з іншого – недосконалість цього світу – доповнюється у Бодлера вза­ємопроникненням. Як все влаштувати так, щоб знайти шлях звільнення від за­губленості у хащах власної душі, власної скорботи? Такий шлях є, і він веде не із життя, а навпаки, приводить до нього.

Цей шлях пролягає бруківками вулиць Па­рижа і майданами, де на кожнім кроці можуть трапитися зустрічі, які дадуть змо­гу забути свої скорботи і нудьгу, подумки переселитися у чужу оболонку, дома­льовуючи у своєму уявленні долю випадкового перехожого, постать якого чомусь раптом виділилася з натовпу. Так у “Квітах Зла” з’являються міські замальовки.

До останніх днів життя Бодлер працюватиме над своєю збіркою. Він допов­нюватиме її новими віршами, у яких змальовуватиме моральне падіння суспіль­ства, розуміючи, що печатка згасання лежить і на ньому… Бодлер так і не завер­шив своєї праці. Спадщина його багата.

Десятки критичних статей, книги віршів у прозі, робота про наркотичні примари, томи щоденників і понад сто п’ятдесят віршів, які склали славу поетові і загубили його життя. Прізвище виправдовує себе – двосічний ніж виявився небезпечним для творця. І в цій згубній суті та­ланту, мабуть, і є найвища насолода, яку пізнав бунтар і естет, поет, філософ, критик – несамовитий, палкий Шарль Бодлер, людина-легенда.




“Недоступний стрілам, непокірливий долі”
основнi риси бароко