Наукова поезія

Наукова поезія – поезія, в якій думка виявляє нерозривноестетичну єдність раціонального та ірраціонального начал, де _ науковий компонент визначає зміст художнього твору, напрям розвитку ліричної теми. Теоретиком Н. п. вважається французький критик і літературознавець Р. Гіль, який у своєму “Трактаті про слово” (1896) обстоював потребу єднання науки і мистецтва: “Наука повинна шукати животворного дихання у поезії”. До перших зразків Н. п. належить давньогрецька космогонічна та астрономічна поезія, філософські дидактичні поеми

(“Астрономія” Гесіода, “Астрологія” Клеостра, “Про природу речей” Тіта Дукреція Кара, “Про рільництво” Вергілія та ін.). До цього жанру належать деякі шестидневи та фізіологи, мовлення яких наближається до віршованого, відомі у Київській Русі за доби Ренесансу поетичні твори (“Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету”). Літературна традиція Н. п. спирається на наукові засади сцієнтизму (лат. scienta – знання, наука), тому подеколи називається сцїєнтичною. Вона розмежовується на кілька тематичних потоків. Один
із них – літературознавчий (“Лист до Пізонів” Горація, “Мистецтво поетичне” Н. Буало, “Мистецтво поетичне” П. Вердена, “Іванові Франкові: Відповідь на його посланіє” М. Вороного та ін.). Окрему гілку Н. п. складають твори натурфілософського характеру, відомі в українській літературі за поезією Климентія Зіновієва. Пора розквіту Н. п. припадає на XX ст., її’ популяризує російський поет В. Брюсов. В Україні – В. Гадзінський, автор поеми “Айнштайн”, М. Доленго (зб. “Об’єктивна лірика. Схема і діагнози”, 1923), В. Поліщук (зб. “Гінеальні кристали”, поеми “Асканія Нова”, “Медуза актинія” та ін.). Виразні тенденції Н. п. спостерігаються й у творчості П. Тичини (цикли “У космічному оркестрі”, “Псалом залізу”), М. Бажана (“Число”) тощо. На них позначився вплив науково-технічних зрушень. Особливо це помітно було на авангардистських течіях (футуризм, конструктивізм і т. п.). У сьогочасній ліриці елементи Н. п. наявні у представників “нью-йоркської групи” (Ю. Тарнавський, Б. Рубчак та ін.), у шістдесятників, передовсім в І. Драча, якому притаманна не тільки метафоризація наукової лексики (“синхрофазотрони ридають, як леви”), а й осмислення науково-технічного поступу з погляду гуманістичних цінностей (“Балада про ДНК”, “Чорнобильська Мадонна” та ін.).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


Наукова поезія


ліна костенко пряля
Наукова поезія