Народнопоетична основа поезій циклу І. Франка “зів’яле листя”

Збірка “Зів’яле листя”, мабуть, найліричніша у поезії І. Франка. Це щоденник особистих почуттів героя, наділеного живою душею, освіченою, розумною, та разом із тим неможливо не помітити міцної народнопоетичної основи віршів. У чому ж вона проявляється? У першій частині циклу “Зів’яле листя” бачимо традиційні образи-символи:

Безмежнеє поле в сніжному завою, Ох, дай мені обширу й волі! Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною І в серці нестерпнії болі.

Образ самотнього вершника в полі нагадує про козацькі пісні, а звертан “моя ясна, непривітна зоря”, “я не кляв тебе, о зоре” та подібні підтверджую народнопоетичну основу віршів Франка. Друга частина доповнює враження, що склалося. Так народнопоетичну основу вбачаємо вже у самій побудові вірша. Так вірші “Зелений явір, зелений явір”, Червона калина” та інші спираються на традицію, по-перше, змалювання спочатку картини природи, а потім проведення порівняння між природою й людиною.

По-друге, алегоричне зображення людини та її почуттів через образи природи. Так у вірші “Ой ти, дубочку кучерявий…”

Йдеться, звичайно, не тільки про дуб:

Решту красоти, решту сили Поріжуть живо острі пили. Острії пили, людська злоба, Стопче байдужість, як худоба.

Навіть порівняння або інші авторські тропи спираються на традицію народної пісні:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько – колюче терня?

І Особливо яскраво цей зв’язок видно саме у другій частині. Вона, як дорогоцінна перлина, що міститься в середині, поміж сучасних Франкові слів і конструкцій, покликаних до життя способом мислення інтелігентної освіченої людини. Отож, можна сказати, що збірка “Зів’яле листя” має народнопоетичну основу, яка проявляється не тільки у вживанні традиційної народнопісенної лексики й побудові віршів, а й у глибокому, на рівні ментальності українського народу, зв’язку з образним мисленням, світобаченням.

Саме тому багато віршів І. Франка стали народними піснями.