Народний поет

Великий російський поет, дивно музичний, народний у самому щирому значенні цього слова, Сергій Єсенін, як ніхто інший, вплинув на російську культуру. Він прожив усього тридцять років, але зроблене ним навіть важко оцінити. Уродженець села Константінова, Сергій Єсенін з дитинства чув безліч народних пісень і частівок, знавцем яких був його дід. Безліч пісень і сказань знала і його матір.

Рідні місця, народна поезія сформували його як поета. Його ранні вірші насичені звуками, фарбами, образами. Тут і “білий передзвін беріз”, “із дзенькотами

плачуть глухарі”, пахне яблуками і медом, ялини ллють запах ладану, світ переливається фарбами – “червоне світло зорі”, “м’яка зелень полів”… Казковий опис звичайної селянської хати заворожує:

Палахкочуть зорі, куряться тумани, Над різьбленим віконцем завіса багряна. В’ються павутини із золотий поветі. Десь миша скребеться у зачиненій кліті…

Так треба вміти побачити. Його вірші про Росію, про батьківщину повні любові і щемливій щирості.

О, Русь – малинове поле, І синь, що впала в ріку, Люблю до радості і болю Твою озерну тугу.

Вісімнадцятирічним сільським хлопчиком з’явився

він у Петербурзі – розібратися, чому у журналах не друкують його вірші, вислані поштою. Його добутки зробили величезне враження на Олександра Блока, і той допоміг йому увійти в літературний світ. Його радісну, чисту поезію сучасники порівнювали з “забутим ароматом полів”.

Мрійник сільський, я в столиці Став першокласний поет,

За три роки життя у Петербурзі Єсенін здобув славу і безліч друзів і шанувальників. Почалася світова війна. У 1916 році він був покликаний на фронт, звідки двічі дезертирував. Як і багато хто, з радістю прийняв революцію, і зі здивуванням і тугою – її продовження. Єсенін відвідує рідні місця, бачить, як змінилося життя у селі, йому смутно, йому здається, що через зміни, що відбулися у селі, він став зайвим – навіть на своїй батьківщині, у тому місці, любов до якого харчувала всю його творчість: “Моя поезія тут більше не потрібна, Та і, мабуть, сам я теж тут не потрібний”.

По-своєму він був правий. Звиклий до замилування публіки, до глибокої поваги до його таланта з боку таких майстрів слова, як Блок, Єсенін раптом виявився у країні, де кращий поет – Дем’ян Бідний зі своїми агітками. “Втомився я жити у рідному краї”, – які дивні ці слова для поета, для якого рідний край був самою головною цінністю. Але і на чужині життя не принесло щастя та заспокоєння.

А повернення на батьківщину приносить нові розчарування. “Ах, милий край! Не той ти став, Не той”. Так вже і я, звичайно, став не колишній.

Любовні інтрижки, алкоголь, скандали – ніщо не могло побороти депресію і тому, лише все більше підточували його волю до життя. У “Чорній людині” він пише з розпачем:

Друг мій, друг мій, Я дуже і дуже хворий. Сам не знаю, звідки узявся цей біль. Чи то вітер свистить Над порожнім і безлюдним полем, Як гай у вересень, Обсипає мозки алкоголем. І – усвідомлення повної безпросвітної самотності: Нікого із мною немає.

Я один… І розбите дзеркало…

Від всієї його поезії тих років віє тугою і безвихідністю. Все його життя, вся його творчість трималися на любові до батьківщини – і батьківщині він виявився не потрібний. І – закономірний підсумок: самогубство. Його якийсь час замовчували – за його “безідейність”.

За те, що він був поет милістю божої, а не бездумний старанний віршомаз. Але час все розставив по своїх місцях. І як Єсенін не міг представити себе без Росії, так зараз неможливо уявити собі Росію без Єсеніна.




Народний поет
паола утевська біографія