“Моє серце й душа в надпориві…”
І. Поль Верлен – один із представників поетів-символістів.
ІІ. “Уві сні я мрію про вірші…”
1. Музика у слові – найголовніша вимога Верлена. (Програмна поезія Поля
Верлена – “Поетичне мистецтво”. Він одразу чітко формулює тему бесіди з читачем: “Найперше – музика у слові!” За допомогою художніх засобів – епітетів, метафор, уособлень – поет пояснює читачеві, якими мають. бути вірші, щоб хвилювали, відкривали надзвичайний світ, який бачить сам поет. Основна думка втілена у двох останніх строфах.)
2.
Ною думку поета. Для його ліричного героя найголовніше – злиття з природою. Тільки і в цьому стані не кидає його самотність. Герой прислухається до шуму дощу, і відчуває в цьому шумі болісну насолоду – щось рідне у звуках, але його осиротіле серце нікому зігріти, ніхто його тугу не згасить.
Скінчиться дощ – засяє сонце, а його душу охоплює тільки сум. У вірші “Так тихо серце плаче…” повторювання слів посилює тривогу, частки “не” і “ні” забирають останню надію на те, що ліричний герой знайде, нарешті, спокій, любов
Найтяжчий, певне, сум – Без гніву, без любові, Без ревнощів, без дум…
Співзвучний вірш “Із серця рветься плач…” Тут теж слова повторюються. Повторювання – наче рідня шуму морських хвиль. Голос моря начебто однаковий, але, з іншого боку, в шумі хвиль виявляється сила моря, його велич, незламність.
Розумієш нескінченність життя, починаєш думати про Творця. Поет звертається до земної душі, яка незрівнянно мала у порівнянні зі Всесвітом. Пронизливо звучать рядки про те, що втіху цій душі може принести інша така ж самотня душа. Це рядки про любов до людини, про те, як треба дорожити одне одним.)
3. “Ніде я втіхи не зайшов…”
ІІІ Вплив поезії П. Верлена на творчість поетів пізнього періоду, зокрема творців Срібної доби.
“Моє серце й душа в надпориві…”
сухомлинський снігуроньчина пісня
“Моє серце й душа в надпориві…”