Моє село

Маленька крапелька величної держави – моє село, багато є таких! Зазнало лиха, бідувань і слави Воно живе і вічно буде жить! Нашому селу літ триста п’ятдесят, різні версії є про його назву. Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою.

Що княгиня Софія Кантимирівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама. Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося

біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.

Це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим. У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя. Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.

Через усе село в’юнко в’ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто Харків. Я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє. Я уособлюю Малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барвінковими…




Моє село
іван нечуй левицький біографія