Моя хата скраю

Кожної весни й осені учні нашої школи беруть участь у прибиранні скверу, що розташований поблизу школи. Повз цей сквер ми йдемо до школи і повертаємося додому. З вікон кабінетів добре видно алеї, якими іноді хтось іде, вікові дуби і тополі, Після уроків ми затримуємося, щоб трошки погуляти, побігати серед дерев або посидіти на лавці. За кожним класом закріплений свій куточок, який ми прибираємо.

Ось і цього разу наша класна керівниця Галина Олександрівна попередила, що після уроків двадцять хвилин ми присвятимо прибиранню території. Михайло

Єршов вигукнув:

– А моя хата скраю!

Діти засміялися.

– А хіба ти мешкаєш у будинку, що поруч зі сквером? – запитала Настя не то жартома, не то всерйоз.

Вчителька запитала:

– А ви знаєте, що таке хата?

– Це селянський дім в українськім селі, – відповів Василь.

– Але ж ми мешкаємо у місті, – сказав хтось.

– А це означає, що Михайло мав на увазі зовсім інше, коли сказав “моя хата скраю”. – Вчителька уважно подивилась на нас, а потім перевела погляд на Мишка. – Нехай він пояснить, що хотів сказати.

Мишко почервонів, але мовчав.

– Зрозуміло, чому він мовчить. Він вирішив зізнатися нам, що прибирання листя його не стосується.




Моя хата скраю


весна у моєму місті
Моя хата скраю