Мова
Мова – самобутня система звукових знаків, основа духотворчого життя етносу, нації, людства. Виконує важливі комунікативні, соціативні, пізнавальні, оцінні, волютативні, емотивні, естетичні функції, не зводячись до жодної з них зокрема, оскільки зосереджує в собі універсальні ознаки. М. у процесі мовленнєвого самоздійснення постає у вигляді текстів, характеризується як відносною їх стійкістю (аспект синхронії), так і гнучкістю, змінністю, динамікою (аспект діахронії). Мовні одиниці (фонеми, морфеми, лексеми, словосполучення, синтагми, речення
1720 – указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою;
1754 – указ Катерини II про заборону викладання українською книжною мовою в Києво-Могилянській академії; 1769 – розпорядження синоду про вилучення українських текстів з писаних церковних книг;
1811 – закриття Києво-Могилянської академії (на той час в Україні діяло 24 друкарні, в Росії – 2);
1862 – закриття недільних шкіл, де викладання велося українською мовою;
1863 – циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Валуева про заборону випуску українською мовою будь-якої літератури, крім художньої, проте й вона занадто обмежувалася цензурою; 1876 – указ, підписаний царем у м. Емсі, про заборону ввезення українських книжок з-за кордону;
1884 – закрито українські театри; 1895 – заборона української дитячої книжки; 1938 – постанова ЦК ВКП(б) “Про обов’язкове вивчення російської мови”, спрямована на русифікацію неросійських націй;
1961 – курс КПРС на “зближення та злиття націй”, тобто суцільну росіянізацію. Такою була майже трьохсотлітня війна Росії проти української М. Подібною методологією користувалися й інші шовіністи – польські (так звана “пацифікація” у 20-30-х на теренах Волині, Галичини, Підляшшя, Хоямщини), угорські (мадяризація Закарпаття після 1939) т. п. Першими жертвами цієї політики були письменники. Тому вибір творчої долі українського митця іноді змушеного, як М. Гоголь, реалізувати свій талант у чужомовній стихії, поставав пере-довсім проблемою М. Водночас українські письменники за тривалої відсутності мовознавців самі починали з “азів” (“максимовичівок”, “драгомановок” та ін.), назви яких вказують на їх авторство. І хоч несприятливі історичні обставини спонукали їх битися “головою об мур заборони нашої мови” (М. Сріблянський), завдяки їм закладалися основи вітчизняної науки (діяльність НИИ у Львові), формувалася національна свідомість, культурницькі та політичні рухи (Кирило-Мефодіївське братство, “Громада”, “Просвіта”, “Братство тарасівців”, різні партії тощо), окреслювалися націотворчі та державотворчі концепції. Водночас українська література розкривала невичерпний потенціал рідного слова, відомого своєю винятковою евфонічністю та семантичною місткістю і гнучкістю.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Мова
власне висловлювання чи легко бути білою вороною
Мова