Мотив відходу-повернення в сюжеті Повістей Белкина Пушкіна А. С

“Повести Белкина” були створені Пушкіним восени 1830 року. Критика прийняла їх “зі здивуванням”, уважаючи ці “анекдоти” і “баєчки” невартими пушкінського таланта. Однак незабаром думка дослідників змінилося.

У повістях була відкрита якийсь значеннєва єдність. М. Гершензон, В. С. Узин уважали, що єдність добутків визначається їх внутрішнім, глибинним змістом, єдиною ідеєю новел про особливу мудрість, непередбачуваності життя й обмеженості окремого людського досвіду Інші дослідники вважали об’єднуючим фактором

сам художній стиль повістей, наявність у них різних стильових стихій і подолання їхнім Пушкіним. Однак варто відзначити, що циклічність повістей обумовлена й семантичним варіюванням однієї й тої ж сюжетної схеми.

Так, у кожному із сюжетів циклу по-своєму реалізується мотив відходу-повернення персонажа. Звичайно критики розглядають даний мотив лише стосовно повісті “Станційний доглядач”, однак, здається, мотив цей можна доглянути в кожному із сюжетів белкинского циклу. В “Станційному доглядачі” даний мотив реалізується безпосередньо зовнішніми діями героїні.

Дуню, дочка станційного доглядача Самсона

Вирина, веде з домапроезжий гусар. Проходить час, Вирин намагається повернути Дуню, їде в Петербург, однак всі зусилля його марні Нарешті, Дуня, що стала знатною баринею, приїжджає до батька, однак доглядача вже немає в живі.

“Увоз” Дуни з рідного будинку і є своєрідний “відхід” героїні, поява ж її на могилі батька – це її “повернення”. Причому повернення тут відбувається не тільки в буквальному, але й у переносному значенні. Зміни, що происшли з героїнею, знайшли своє відбиття не тільки в зовнішній, матеріальній стороні її життя, але й у її душі. Колишньої Ду ні більше ні, відбувся крах її устояного мирка, її побуту, звичок, переоцінка певних моральних цінностей.

Приїхавши до батька й не застав його в живих, Дуня плаче на його могилі й у цей момент вертається до себе самої, колишньої, плаче про нього й про себе самої Мотив відходу-повернення реалізується й у сюжеті іншої повісті белкинского циклу – у повісті “Постріл”.

Залишивши за собою право на постріл, Сильвио йде у відставку, віддаляється в містечко, розстається із графом. Це і є так званий “відхід” героя, що припускає обов’язкове повернення. В “Пострілі” цей мотив реалізований також безпосередньо зовнішньою дією персонажа. Проміжок між початком і закінченням дуелі – шість років. За цей час багато чого змінилося, насамперед, сам Сильвио, його світовідчування, його внутрішнє “я”.

Його зустріч із графом Б. – своєрідне “повернення” героя.

Однак основний результат всіх щиросердечних змін Сильвио ми зустрічаємо не в розв’язці, а, скоріше, в епілозі, де сказано про участь героя в повстанні Олександра Ипсиланти й загибелі його під Скулянами. Найбільше своєрідно мотив відходу-повернення проявляється в сюжеті повести “Заметіль”. Умовимося під героєм у сюжетній схемі оповідання розуміти не якогось конкретного персонажа, а назвемо його – “коханий героїні”.

Спочатку цю роль грає Володимир Миколайович, але він “не справляється” з нею, навіки з’єднатися з Марьей Гаврилівною йому перешкодила заметіль. Владимир виїхав в армію й вигин напередодні настання французів. Відбувся своєрідний “відхід” героя – “коханого героїні” – у сюжетній схемі.

Марья Гаврилівна залишається одна, серце її вільно, але от з’являється Бурмин. “Вона відрізняла його…

Із задоволенням вибачала витівці”, “мовчання молодого гусара підбурювало цікавість і уява”. Марья Гаврилівна теж дуже подобалася Бурмину, і він нарешті-те відкрив їй своє серце Завдяки щасливому випадку героїня виявилася тією дівчиною, з якої легковажний гусар колись обвінчався. Таким чином, “коханий” повернувся в особі іншого персонажа – Бурмина.

Як бачимо, мотив відходу-повернення реалізується в сюжетній схемі повести завдяки заміні одного персонажа іншу, виконуючу ту ж саму функцію – роль “коханого героїні”.

Трохи інакше мотив відходу-повернення відтворюється в сюжетах “Трунаря” і ” Панянки-Селянки”. В “Трунарі” даний мотив не реалізується безпосередньо зовнішньою дією персонажа. “Відходом” трунаря є його відхід від реальності, його кошмарний сон, у якому він сзивает мерців на новосілля. Це відхід від дійсності, відхід в особисту образу, негативний спектр почуттів.

“Повернення” же – це його радісне пробудження, повернення до дійсності, подолання негативних емоцій Сон – це неясний прояв совісті Адріана, його почуття провини за ніколи обманутих клієнтів. Цим сном Пушкін підкреслює, що його герой здатний до морального просвітління. У певному змісті Адріан пробуджується іншою людиною.

Мотив відходу-повернення, таким чином, знаходить вираження тут, скоріше, у певній духовній роботі персонажа, ніж у зовнішній дії. Остання повість белкинского циклу – ” Панянка-Селянка”. У сюжеті її теж є присутнім мотив відходу-повернення.

“Відхід” героїні – це “перетворення” Лізи в Килину. Це перетворення чисто зовнішнє, не потребуюче яких-небудь щиросердечних рухів, що не зачіпає сутності її характеру. Ліза якусь часточку своєї натури, свою безпосередність, природність як би оформляє окремо від себе й представляється Олексію Акул інший “Відхід” тут – чисто зовнішнє подання, гра, перевдягання, водевіль. “Повернення” героїні – це “дізнавання”, повернення її до самої себе.

Таким чином, мотив відходу-повернення варіюється в кожному із сюжетів повістей белкинского циклу. Іноді він відтворюється безпосередньо зовнішньою дією персонажа, у собитийной ланцюга добутку. Іноді мотив цей реалізується тільки в духовному житті героя, у нього складній внутрішній роботі Часом мотив ” відходу-повернення” проявляється в заміні персонажа, що виконує ту саму сюжетну функцію. В останній повісті циклу не відбувається навіть заміни персонажа, ця заміна тут чисто зовнішня, ігрова, буффонадная.




Мотив відходу-повернення в сюжеті Повістей Белкина Пушкіна А. С


анна каренина скорочено
Мотив відходу-повернення в сюжеті Повістей Белкина Пушкіна А. С