Головна ⇒ 📁Твори з літератури ⇒ Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна”

Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна”

Творчість Олександра Довженка – явище особливе, багатогранне, масштабне. Він належав до геніальних творців, які сповна увічнили свою добу і провістили шляхи, якими мистецтво повинно йти далі, підносячись на верхогір’я краси і правди. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований багатогранними здібностями і талантами, цей селянський син з берегів зачарованої Десни зміг піднятися до вершин світової слави. У центрі уваги всієї творчості митця постає людина – трудівник. Це той герой, в якому втілилися найкращі Довженкові ідеали краси.

Його герої – сини народу, його цвіт. Тому й покладає на них письменник завдання возвеличити перед усім світом рідний народ у сфері людського духу. Через те й наділяє він своїх героїв рисами власної духовності, бо був певен: те, що взяте художником від народу, мусить бути й повернене народові. У поглядах, чуттях і розумінні народних героїв Довженка так багато є від їхнього творця.

У кіноповісті “Зачарована Десна” О. Довженко захоплено малює неповторну красу людей праці. За визначенням М. Рильського, “Зачарована Десна” – це “задушевна лірична сповідь, наповнена любов’ю до рідного краю…”

Це сповідь про дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця. Із синівською любов’ю і гордістю пише письменник про середовище, з якого він вийшов, яке виростило його* про тих людей, які були пригнічені тяжким життям. Через роздуми зрілого письменника з особливою виразністю змальовано образ батька. Це людина, якій властива висока культура думок і почуттів. Сам автор “Зачарованої Десни” виявляє до батька таке шанобливе ставлення, як це було заведено з давніх-давен в Україні. Хто шанує батька свого, той шанує свій рід, а відповідно – людей. З великою любов’ю автор описує батька в роботі. Який із нього хлібороб, а який косар! Він красивий у праці, натхненний та невтомний. Здається, що він міг би всю землю обкосити. “Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий!” – захоплено згадував свого батька вже сивий митець і шанобливо схиляв голову перед його пам’яттю. Своїм прикладом трудівника він виховав із сина працелюба-творця, гідного громадянина своєї Вітчизни.

Героям О. Довженка праця завжди приносила радість. “Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме із землі всяка рослиночка, ото мені радість”, – говорить мати. Із синівською любов’ю згадує митець про свою неньку. Це була людина тонкої артистичної вдачі. Знала вона силу-силенну пісень, казок, легенд, уміла майстерно передавати народні звичаї та обряди. Це від неї взяв Довженко рідну мову, перейняв українську пісню, а також любов до всього того, що тягнеться до сонця. Його тонка артистичність ї пісенна поетичність натури, доброта, чуйність, певне, теж значною мірою йдуть від матері.

Батько, мати і дід у творчості Довженка постають не просто як рідні, дорогі й близькі письменникові люди. Вони у “Зачарованій Десні” є втіленням талановитого й працелюбного українського народу, його високої моралі, волелюбної, чистої і красивої душі. Тому з великою любов’ю описує митець діда Семена, колишнього чумака, чесного, схожого на Бога. Він був для автора чимось подібним до призми часу.

Моральна краса Довженкових героїв розкривається у ставленні їх до рідного краю. Особливий вплив на автора і на мене як читача має краса річки Десни. Вона була для ми*ц5г і героїв твору життєдайною силою, яка наділяла всіх добротою, щирістю, любов’ю. 1 сам письменник пройнявся любов’ю до простих і чесних людей, які допомогли йому піднятись на ту висоту, що прославила його на весь світ.

“Зачарована Десна” – це твір про босоноге дитинство, про велич народної душі, про витоки таланту. Це легенда про людські радощі й болі, що навчає “бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах.”

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)