Мої шкільні товариші. Твір-міркування
Когось із них я знаю з дитячого садка, з кимсь познайомилася вже в школі. Всі ми дуже різні, а поєднує нас школа, іноді – спільні нтереси. Я знаю, що коли ми закінчимо школу, то всі розбіжимося в різні сторони, будемо рідко зустрічатися, наші погляди на життя зміняться, будуть нові проблеми, нові друзі й недруги, але шкільні товариші залишаться в пам’яті назавжди. Мене охоплює смуток, коли я зауважую, що ми невблаганно ростемо, втрачаємо дитячу щиру радість. Якщо обманюємо, то все лукавіше, якщо любимо, то щиріше, якщо віддаємо, то усе безжалісніше.
Тому,
Ми в азарті можемо посміятися над одним з нас, а через п’ять хвилин забути про це. Ми звикли до злих жартів.
А коли ми минулим Літом пішли всім класом у похід, спочатку було весело, потім дівчатка стомилися, а хлопці забрали
Ми звикли, що хлопці стають іншими: уважними, турботливими, сильними, кмітливими. А в школі все повторилося: жарт, глузування. Але було літо, і я знаю, які ми стали тепер. І ми дружимо набагато міцніше, ніж здається з першого погляду. І будемо пам’ятати один одного через двадцять, сорок років.
Мої шкільні товариші. Твір-міркування
чи всі успішні люди кар'єристи зно
Мої шкільні товариші. Твір-міркування