Місце і роль Бога у творчості Шевченка

Про що б не розповідав, що б не описував, до якої б теми не звертався поет, він не забуває Бога, має Бога в душі і серці. Бог для Тараса Шевченка – то велика і найцінніша духовна сила. Без неї не можна ні жити, ні творити, ні боротися.

Наприклад, багато разів герой твору “Єретик” Іван Гус звертається до Бога, відчуваючи в ньому силу, без котрої не обійтися ні йому, ні народові.

А ось що говорить поет про тих, хто “шкуру дере з братів незрячих гречкосіїв”:

Умийтеся! Образ Божий багном не скверніте.

Розповідаючи про сваволю та жорстокість панів, про їхнє знущання над кріпаками, висловлюючи гнів, поет із своїми думками звертається до Бога:

Пошлемо думу аж до Бога,

Його розпитати,

Чи довго ще на сім світі

Катам панувати?

Виливаючи тугу за рідною Україною, її народом, важко переносячи її біль і страждання, поет знову-таки не забуває Бога:

…Боже милий,

Зжалься, Боже милий.

Або:

Боже милий!

Чи довго бути ще мені

В оцій незамкнутій тюрмі?

Духовність, тобто те, що пов’язане із внутрішнім світом людини, її мораллю, думами, займала одне з найважливіших місць у творчості Тараса Шевченка. І на початку літературної діяльності, і в пізніші роки, і перед смертю поет не втратив віри в Бога, завжди звертався до нього за підтримкою. Так робили і герої його творів.

Творчість поета – згусток добра і правди. Він був сіячем на духовній ниві нашого народу. Він вірив, що є сила, котрій треба поклонятися, бо вона, духовність в найсвятішому її розумінні, врятує людство від морального і духовного спустошення, виродження, збідніння.

Цією силою є Бог.