Міркування по добутках “Капітанська дочка” і “Дубровский”

Нам випало жити в страшне час, коли економічна криза в країні спричинив бездуховність, аморальність, безпринципність. Люди замкнуті й злі, основна проблема більшості з них видобуток грошей і їжі. Не хочу бути строгим суддею, але поняття честь, по-моєму, багатьом людям у наш час зовсім не знайомо. А якщо й знайомо, те сприймається як пережиток минулого.

Коли в нашому класі проводили диспут на тему Що таке честь, один мій однокласник прямо так і висловився: Честь у наш час привілей злиденних, а я хочу жити, а не злидарювати, так що мені з нею не

по шляху. Із цим учнем, почувала я, погоджувалися багато хто. І отут би зовсім отчаяться, але думка про те, що супротивників такого судження нітрохи не менше, зігрівала душу. Виходить, Петро Гринев, один з улюблених мною пушкінських героїв, не самотній. Виходить, і в наш час є люди, для яких честь основний життєвий принцип, незважаючи ні на які перипетії долі

Поняття честі виховується в людині з дитинства. Приклад цьому все той же Петруша Гринев, з повісті О. С. Пушкіна Капітанська дочка, про яке я збираюся розповісти. Вирости безчесним йому було, по-моєму, практично неможливо. З дитинства хлопчика оточували люди, честь для

яких була вище всього

Відправляючи сина служити батьківщині, старший Гринев на прощання сказав йому: Прощай, Петро. Служи вірно, кому присягнеш; слухайся начальників; за їхнім пещенням не ганяйся; на службу не напрошуйся; від служби не відговорюйся; і помни прислів’я: бережи плаття сновові, а честь змолоду.

И Петро беріг. По дорозі до місця служби він по наївності програвся людині, з яким ледь звів знайомство. Ніякі угоди Савельича кинутися переможцеві в ноги не змусили Гринева зробити це: коли програвся потрібно віддавати. Честь свою Петро Гринев не заплямував навіть у тих випадках, коли за неї легко можна було поплатитися головою.

Перший випадок це дуель. Петро не міг просто так залишити без відповіді безсоромна обмова Швабрина на Машу Миронову. Захистити неї від пліток відкинутого й через цього розгніваного поклонника, було для Гринева справою честі.

Що стосується Швабрина, те він у повісті повна протилежність Гриневу, людина, для якого поняття честь і шляхетність зовсім не існують. Під час двобою Швабрин не гребує скористатися двозначністю ситуації для нанесення безчесного удару. Нічого не коштує цьому глибоко аморальній людині присягнути іншому государеві, у той час як Гринев і отут шляхетний. Але ж Швабрин освічена людина, вона не був недоуком, яким був той же Гринев.

Цим фактом Пушкін підкреслює, що шляхетність і освіченість дві різні речі. Більше того величезне значення мають взаємини в сім’ї, у якій людина виховувалася

Другий випадок, у якому найбільше яскраво виявилися високі моральні якості одних героїв і низькість почуттів інших прихід у Білогірську міцність Пугачова. Віддавши перевагу шляхетній смерті ганебному помилуванню, загинули капітан Миронов і його дружина, малоосвічені, наївні й, на перший погляд, недалекі люди. Їхньому прикладу готовий був піти й Гринев, але випадок урятував його від смерті. І причиною цьому теж шляхетність Петра, що виявило відносно вожатого, що допоміг колись їм вибратися з пурги. На щастя, людина цей виявився не ким іншим, як самим Пугачовим.

Керівник народного повстання пропонує Гриневу піти до нього в служіння, але Петро, добре усвідомлюючи, що своєю відмовою може розгнівати Пугачова, все-таки відхиляє його речення. Відхиляє знову ж з почуття шляхетності: він присягнув служити імператриці

Вислухавши доводи молодого дворянина, Пугачов не розгнівався, більше того перейнявся до нього симпатією й навіть допоміг у звільненні Маші Мироновій. І все це, на мій погляд, не через заячий тулупчика, а завдяки шляхетності й високій моральності Гринева, що так уразили народного бунтаря

Шляхетні почуття Гринева виявилися й в епізоді його арешту. Петро не хоче вплутувати в цю історію свою кохану, тому й не називає її імені. Але Маша сама відправляється в Петербург шукати заступництва й знаходить. Їй допомагає сама імператриця. Історія з Пугачовим для закоханих закінчується добре, вони щасливі.

Такий оптимістичний фінал, на мій погляд, автор придумав тому, що хотів підкреслити на шляхетність найчастіше відповідають шляхетністю. А може бути й тому, що Пушкіну просто дуже хотілося, щоб це було саме так.

Що стосується Гринева, те він до кінця свого життя залишився людиною честі. Ставши Гриневим-мемуаристом, ця людина правдиво й без перекручувань передала паперу не тільки свої зустрічі із проводирем повстання, але й свої думки відносно його. Він розповів про Пугачова всю правду, незважаючи на те, що вона суперечила тій, що зложилася в офіційній думці про народного бунтаря

О. С. Пушкін, все життя ненавидевший несправедливість, порожнечу й “дикість” дворянства, у романі “Дубровский” висунув на перший план одного із представників провінційного дворянства честолюбного, шляхетного повстанця, що постраждав від своїх же станів, молодого Дубровского.

Самодурство й деспотизм знатного пана Троекурова приводить до того, що старий пан Андрій Гаврилович Дубровский умирає. Його маєток незаконно присуджується Троекурову. Із цього моменту розвивається конфлікт, у душах селян Дубровского назріває бунт. Молодий Володимир Дубровский ідеалізований Пушкіним. Таким він бачить героя-визволителя, борця за правду й справедливість.

Молодий дворянин наділений рисами типового романтичного героя: розумний, утворений, шляхетний, хоробрий, добрий, ставний, гарний. Його відносини із селянами побудовані на відданості й довірі. Протест селян проти самодурства Троекурова знаходить відгук у серце Дубровского.

Ними рухає почуття мести за смерть Андрія Гавриловича Дубровского, їм ненависні державні чиновники, здатні працювати тільки на богатих, нечистих на руку місцевих “ідолів”.

Бунт у душі народу майже завжди виливається в реальну боротьбу. Тому, за законами авантюрно-пригодницького жанру, народне повстання здобуває підпільний характер, невідома зграя шляхетних розбійників грабує й спалює поміщицькі садиби

Володимир Дубровский закоханий у дочку свого ворога, тому відмовляється від помсти Троекурову. Пушкіна збільшує конфлікт весіллям Маші Троекуровой і літнього князя Верейского й підтримкою цього шлюбу батьком дівчини. Дубровский запекло намагається відвоювати свою любов, але спізнюється.

Махаючи повінчана, Дубровский поранений. Остання деталь служить сюжетним виправданням для того, щоб війна повстанців прийняла масовий характер

О. С. Пушкін зобразив побут і вдачі провінційного дворянства з ідеалізованими моральними й моральними підвалинами стародавнього дворянства. Він протиставив чесність підлості, щедрість жадібності, любов ненависті, стриманість разгулам.

У романі розкрита паразитична сутність чиновництва, його марність, боягузтво й перекрученість. Добро й шляхетність, як у казках, повинне перемагати, тому Пушкін закінчує роман зникненням зграї розбійників, залишаючи шанс, що, коли час прийде, вона знову встане на захист пригноблених

О. С. Пушкін, все життя ненавидевший несправедливість, порожнечу й “дикість” дворянства, у романі “Дубровский” висунув на перший план одного із представників провінційного дворянства честолюбного, шляхетного повстанця, що постраждав від свого ж стану, молодого Дубровского.

Самодурство й деспотизм знатного пана Троекурова приводить до того, що старий пан Андрій Гаврилович Дубровский умирає. Його маєток незаконно присуджується Троекурову. Із цього моменту розвивається конфлікт, у душах селян Дубровского назріває бунт. Молодий Володимир Дубровский ідеалізований Пушкіним. Таким він бачить героя-визволителя, борця за правду й справедливість.

Молодий дворянин наділений рисами типового романтичного героя: розумний, утворений, шляхетний, хоробрий, добрий, ставний, гарний. Його відносини із селянами побудовані на відданості й довірі. Протест селян проти самодурства Троекурова знаходить відгук у серце Дубровского.

Ними рухає почуття мести за смерть Андрія Гавриловича Дубровского, їм ненависні державні чиновники, здатні працювати тільки на богатих, нечистих на руку місцевих “ідолів”.

Бунт у душі народу майже завжди “виливається в реальну боротьбу. Тому, за законами авантюрно-пригодницького жанру, народне повстання здобуває підпільний характер, невідома зграя шляхетних розбійників грабує й спалює поміщицькі садиби. Владимир Дубровский закоханий у дочку свого ворога, тому відмовляється від помсти Троекурову. Пушкіна збільшує конфлікт весіллям Маші Троекуровой і літнього князя Верейского й підтримкою цього шлюбу батьком дівчини. Дубровский запекло намагається відвоювати свою любов, але спізнюється.

Махаючи повінчана, Дубровский поранений. Остання деталь служить сюжетним виправданням для того, щоб війна повстанців прийняла масовий характер

О. С. Пушкін зобразив побут і вдачі провінційного дворянства з ідеалізованими моральними й моральними підвалинами стародавнього дворянства. Він протиставив чесність підлості, щедрість жадібності, любов ненависті, стриманість разгулам.

У романі розкрита паразитична сутність чиновництва, його марність, боягузтво й перекрученість




Міркування по добутках “Капітанська дочка” і “Дубровский”


вірші рутківського
Міркування по добутках “Капітанська дочка” і “Дубровский”