Микола Хвильовий. Біографія письменника, його провідна роль у літературному житті 1920-х рр

Основні факти біографії Миколи Хвильового

13 грудня 1893 р. в м. Тростянці в сім’ї вчи­телів народився Микола Григорович Фітільов.

Навчався в початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації.

1916 р. – фронти Першої світової війни, член дивізійної ради солдатських депутатів.

1917 р. – член компартії України, брав активну участь у гро­мадянській війні в лавах Червоної армії.

1919 р. – у Харкові вийшло друком три збірки поезій. 1921 р. до літератури, української культури й державотвор­чих

змагань увійшов як Микола Хвильовий.

1923 р. – збірка прозових творів “Сині етюди” .

1924 р. – збірка оповідань “Осінь” “, “Силуети”, “На глухім шляху” та ін.), повість “Санаторійна зона”. ці публікації й громадянська активність зробили М. Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20-х років.

Микола Хвильовий у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярніших письменників. Його вірші й новели вмі­щували в шкільні підручники й хрестоматії, його пісні співав народ… І раптом все це, як і його твори, було зачинено за сімома замками, його ім’я викреслювали

із національних енциклопе­дій. Оцінка його постаті була однозначною, добре відредагова­ною . Слова вождя воістину стали дороговказом для “синів”-літературознавців, які задурманювали голови чита­чам.

Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді посмів б їх спростувати?

20 листопада 1925 р. – разом з однодумцями створює літера­турну організацію ВАПЛІТЕ ; започатковує літературну дискусію 1925-1927 рр., яка від питання про якість літературних творів, порушеного М. Хви­льовим, швидко перейшла на ідеологічні засади й принципи роз­витку української культури: “Ми визнаємо українське відро­дження за необхідний і неминучий етап” .

26 квітня 1926 р. – лист Йосипа Сталіна до Генерального секре­таря ЦК КП У Лазаря Кагановича, де критикується нарком освіти Олександр Шумський, який “неправильно розуміє украї­нізацію і не зважає на цю останню небезпеку”. Й. Сталін також пише: “цей рух… може набрати місцями характеру боротьби за відчуженість української культури і української суспільності

Від культури і суспільності загально радянської, характеру боротьби проти “Москви” взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури. …Я маю на увазі такий усім відомі факт, як статтю відомого комуніста Хвильового в українській пресі. Вимога Хви­льового “негайної дерусифікації пролетаріату” на Україні, його думка про те, що “від російської літератури, від її стилів україн­ська поезія мусить якомога швидше тікати”, його заява про те, що “ідеї пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва”, його захоплення якоюсь месіаністичною роллю української “моло­дої” інтелігенції, його смішна й немарксистська спроба відірвати культуру від політики – усе це й багато іншого в устах україн­ського комуніста звучить тепер більше ніж дивно…

Тільки в боротьбі з такими крайнощами можна перетворити відроджену українську культуру й українську суспільність в куль­туру і суспільність радянську”.

14 січня 1928 р. ВАПЛІТЕ змушена “самоліквідуватись”.

1927 р. – роман “Вальдшнепи”, ІІІ частина якого знищена урядовими органами.

Трактат “Україна чи Малоросія?” опублікований лише 1990 р.

1933 р. – поїздка по селах, де на власні очі бачить голодо­мор як найбільш переконливий “аргумент” сталінського вихо­вання українців.

Травень 1933 р. – арешт Михайла Ялового, друга й однодумця, колишнього президента ВАПЛІТЕ.

“Наділений чутливою інтуїцією, письменник гарячково шукає виходу із катастрофічної ситуації, породженої, наростаючою хви­лею репресій, вимиранням мільйонів українських селян, поши­ренням недовіри і підозри в суспільстві. шукає і не знаходить. Бо не бачить виходу з цієї ідеологічної пастки, в яку він, кому­ніст, потрапив, натхненно довірившись гуманістичним ідеалам Революції” .

Кілька разів Микола Хвильовий пробував зняти з себе жор­стокі й небезпечні звинувачення, але його не чули й не хотіли чути.

13 травня 1933 р. Микола Хвильовий застрелився. Так закін­чила свої рахунки з життям людина, яка тричі була під роз­стрілом.

Посмертна записка: “Арешт ЯЛОВОГО – це розстріл цілої генерації… За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію.

За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. “Отже”, як говорить Семенко, … ясно. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя – ви

Й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче.

Хай живе комунізм”. Літературна діяльність

Дослідник Костецький виділяє три періоди творчості М. Хви­льового:

1921-1924 рр. – період експерименту й шукань ;

1925-1930 рр. – період творчого змужніння ;

1931-1933 рр. – період поразок, відступів, публіцистики.

Цикли памфлетів М. Хвильового “Камо грядеш?”, “Думки проти течії”, “Апологети писаризму”, полемічний трактат “Укра­їна чи Малоросія?” сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Укра­їні . ці публіцистичні твори викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.

Центральною для Хвильового-полеміста та публіциста була проблема історичного буття України, української культури. Запе­речуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літерато­рів, М. Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва: “Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якмога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво.

Справа в тому, що росій­ська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування… Наша орієнтація – на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми”.

Перші поетичні збірки М. Хвильового “Молодість” , “Досвітні симфонії” , поема “В електричний вік” , які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, ді­стали досить високу оцінку тогочасних літературознавців , але якнайповніше свій талант М. Хвильо­вий розкрив у жанрі новели чи оповідання . Збірка його прозових творів “Сині етюди” стала якісно новим етапом у розвитку тогочасної української літера­тури, відкрила для неї нові естетичні обрії. центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини. В стосунках з революцією та історією, яка пізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. У людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює, найперше, людську індивідуаль­ність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголо­шуваного високого ідеалу та його реального втілення.

Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт зі своїм часом, його одновимірною буденністю. Редак­тор Карк – головний герой однойменної новели – лише у своїх мріях повертається до часу національної революції, коли світ існу­вав ще в цілісності, не розірваним між мрією та реальністю. Але його персонажі – це не лише жертви історії, часом вони самі, своїми діями спричиняють її трагедійність.

Конфлікт гуманізму та фанатизму осмислюється тут в усій своїй повноті.

Для чекіста – головного героя новели “Я ” – такий конфлікт постає у своїй особливій гостроті: в ім’я абстракт­ної ідеї, в ім’я доктрини він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості – це водночас і знищення свого людського єства. У такій ситуації неминучого вибору перед героєм постає дилема: самознищення чи відродження людського, гуманістичного начала, відродження, найперше, в собі самому. Емоційне враження від твору посилюється й тим, що це – спо­відь героя, розповідь від першої особи.

Узагалі, для М. Хвильо­вого було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальов­ничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози – це ознаки його лірико-орнаментальної манери письма. Саме такий стиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допо­магає автору радикально розірвати з елементами народницько-просвітянської традиції.

Внутрішній світ людини у творах Миколи Хвильового часто характеризують просторові епітети. Вони будуються на асоціатив­них зв’язках між образами дороги, шляху та простором внутріш­нього світу героя . За допомогою таких образів на структурно-стилістичному рівні тексту створюється супер реальний світ характерів героїв, особливості етичних уста­новок яких визначає метафорична асоціативність мікро образів. Останні ж стосуються насамперед духовних переживань особи в критичний момент життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


Микола Хвильовий. Біографія письменника, його провідна роль у літературному житті 1920-х рр


скорочено балада про соняшник
Микола Хвильовий. Біографія письменника, його провідна роль у літературному житті 1920-х рр