Мій улюблений поет

З журбою радість обнялась… В сльозах, як в жемчугах, мій сміх, І з дивним ранком ніч злилась, І як мені розняти їх?! О. Олесь

Журба підіймається хвилею з глибини душі, злітає вище… вище… квилить чайкою, її стогін обривається на найвищій ноті… Аж ось під срібний спів соловейка розцвітає небаченої краси квітка, розливаючи навкруги дивний аромат. Ім’я цієї квітки – Радість. Незабаром кришталево чисте тьохкання солов’я навіває серпанком сум, від якого солодко щемить серце.

Пісня соловейка розсипається низкою мерехтливих

перлів і зачаровує все навкруги. У цій пісні поєднались Журба і Радість, вони сплелись в єдине ціле, і роз’єднати їх неможливо. Так само Радість і Журба злились у віршах мого улюбленого поета Олександра Олеся – тонкого лірика, співця краси й сили кохання, поета надії і віри, чарівним словом якого на струнах серця видобувалися наймелодійніші звуки, виражалися найсвітліші людські почуття:

Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмілій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся.

Вірші Олександра Олеся забарвлені глибоким ліризмом, він намагається передати сприйняття природи через гру звуків і барв. Для нього

поезія і музика становлять єдину стихію:

Хтось ударив без жалю по серці моїм, – І забилося серце в вогні золотім… І посипались іскри ясні, І в дзвінкі обернулись пісні.

Поет вважає, що саме музика може найтонше передати стан душі, боротьбу й суперечність людських почуттів. Через те поезія Олеся сповнена загадкових ритмів, мелодій, тонів і легкості, стала невичерпним джерелом наснаги для композиторів. Понад вісімдесят відомих композиторів різних національностей поклали Олесеві рядки на музику. Чарами слова й музики торкаються найпотаємнішх струн душі пісні на його слова: “Чари ночі”, “Айстри”, “Літньої ночі”, “Ой чого ти, тополенько, не цвітеш…”, “Любов”.

Провідною ідеєю багатьох творів О. Олеся є гармонія людини і природи. Він надзвичайно яскраво змальовує природу: “захмарене небо” та “гори високі, срібло снігів”, “зорі у воді” та “трави шовкові, сонячні дні”. У багатьох своїх віршах поет зображує тварин та рослини як людей. Разом із ним сміються і плачуть, радіють і сумують солов’ї, жайворонки, голуби, лебеді, орли:

Сон… але всю землю збуде Жайворон-гонець…

А його троянди, айстри, проліски, нарциси, маки ніби відзначають “весільне свято квітів”. Ці ніжні квіти мають, як і люди, почуття, вони тендітні та вразливі: І марили айстри в розкішнім півсні Про трави шовкові, про сонячні дні, – І в мріях ввижалась їм казка ясна, Де квіти не в’януть, де вічна весна… Поезіям Олександра Олеся, чим вони мені й подобаються, властиві тонке художнє сприйняття світу, загострена чутливість, всепоглинаюче поривання до краси і щирий ліризм. Особливо це відчувається в його збірці “З журбою радість обнялась”.

Олесь – майстер півтонів, і тому у своїх віршах він не шукає яскравих і сильних виразів для свого почуття, він навіть не звіряється читачеві до кінця. Навпаки – він вдовольняється легкими натяками і обрисами:

Поглянь у душу: там, в труні, Лежить любов моя розбита, Парчею срібною покрита І вбрана в квіти весняні.

Про що б не писав О. Олесь, – про кохання чи природу, Батьківщину чи народ, – у всіх його творах Журба і Радість утворюють феєричний тандем. Олесь лишив після себе величезну спадщину, у якій журливий настрій переплівся з радісною вірою в щасливе майбутнє. Палаючим метеоритом пронісся Олександр Олесь небосхилом української літератури і залишив по собі яскраві снопи іскор – неповторні поезії.




Мій улюблений поет


міфи про місяць
Мій улюблений поет