Міфологема “золотого віку” у романі О. Толстого “Гіперболоїд інженера Гаріна” і В. Винниченка “Сонячна машина”
Мрія вирватися з лабетів сірості буденної праці й набути вже на цім світі ідеального життя, де праця для виживання стала б радісним духовним творінням, не залишала людство здавна. Художнє втілення таке прагнення до ідеального найчастіше отримує через актуалізацію міфологеми античного “золотого віку” чи близького їй християнського “втраченого раю”, що, зокрема для європейської літератури, природно. Залежно від ряду факторів та з огляду на власне міфологічну невизначеність своєї семантики “золотий час” у творах митців постає
Закономірно при цьому те, що яскраве втілення міфологе-ма “золотого віку” знаходить в утопії та антиутопії.
Винахідник гіперболоїда мріє пробитися з його допомогою в товщу Землі до т. зв. Оливинового поясу й дістатись до планетарних запасів золота. Якщо невистачання грошей, матеріального, робить життя людини важким і підміняє його суцільною безпросвітною працею, то, на наївний погляд вченого з роману, достатня кількість золота дасть людині свободу і зробить її життя прекрасним . Інженер Гарін, вкравши ключові ідеї вченого Манцева, прагне
Хімік Рудольф Штор з українського роману мріє досягти “золотого віку” для всіх без винятку за допомогою Сонячної машини, здатної перетворювати рослинний матеріал на сонячний хліб. Прикметно при цьому, що коли Гарін керується передовсім егоїстичними мотивами й зневажає людей (“Хоча я зневажаю, взагапі-то кажучи, людей, та приємніше перебувати в гарному товаристві”, то Штор людей любить.
У зіставленні образів Гаріна і Штора чітко виявляється гуманістичний пафос дій українського героя. Так, якщо на першому етапі творення своєї імперії Гарін передбачає знищення “зайвих” для його системи людей, то Рудольф дотримується інших позицій: “…я не вірю, що трутами, вбивствами, смертю можна творити життя . Це логічний абсурд. Однак Ідея “вибраності” для життя в “золотому віці” присутня і в українському творі : старий Кравтвурст, бачачи, що втрачає у зчиненому появою Сонячної машини хаосі повагу власних дітей, говорить про необхідність заслужити цю машину: “Не можна всякому пискляті давати в руки Машину. Треба, щоб на родину давали одну, та й не всякій же родині, а тій, що заслужить.
Треба, щоб народ не розпускався через неї, порядок держав”.
Констатуючи, що українці ознайомилися з російським романом значно раніше, ніж з Винниченковим, В. Гриценко вказує, що через це “…негативне сприйняття діяльності інженера Гаріна диктує читачеві на рівні підсвідомості певне сприйняття першої утопії в українській літературі” . Нам ця думка здається дискутивною.
Справді, описувані в досліджуваних антиутопіях наслідки знецінення золота й грошей, а відповідно – і праці, страшні. Про причини ж таких подій у романах мовиться досить прозоро: для настання “золотого віку” мало забезпечити людей матеріально, – потрібно, щоб люди були високодуховні й, отримавши їжу і волю, не втратили органічну потребу творити прекрасне, реалізовувати себе у праці. Красномовно свідчить про це деталь в українському романі: для випікання сонячного хліба необхідна крапля поту людини, яка пече цей хліб.
“Гнили незліченні скарби духу в покритих пилом бібліотеках”, – читаємо в О. Толстого і суголосні думки знаходимо у В. Винниченка: “А в університеті тиша домовини. … Лабораторії, наукові кабінети, зали засідань, бібліотеки стоять порозчинювані, позасмічувані, порозграбовувані… Спинився великий, могутній організм.
Мовчать віки збираного, любовно, саможертовно здобуваного скарбу. Затихли голоси геніїв – стоять собі просто томи збитого, задрукова-ного паперу…. Шматочок зеленої маси вбив усіх геніїв, усі гордощі, святощі, храми, ризи, забобони, науку.
Чим же, власне, пишалося людство? З якого крихкого поганенького матеріалу творилися його “вічні святощі”?”.
У такий спосіб духовність і моральність мають зберігати для людини цінності її життя й стабільнісь її світоглядних координат. Бездуховне існування приречене і для цивілізації катастрофічне. Прикметні в цьому контексті декларації в українському творі одного з прибічників Сонячної машини про “нове суспільство” : “Ні злочинств, ні чеснот ми не знаємо. …
Ми стоїмо по той бік добра і зла. Що таке гріх? Ми не розуміємо, що це таке.
Молитва? … Бог для нас став цілком зайвий”.
Як видно з вищесказаного, міркуючи у своїх романах про “золотий вік”, О. Толстой і В. Винниченко оригінально розкривають можливі шляхи його досягнення .
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Міфологема “золотого віку” у романі О. Толстого “Гіперболоїд інженера Гаріна” і В. Винниченка “Сонячна машина”
байка бджола і муха
Міфологема “золотого віку” у романі О. Толстого “Гіперболоїд інженера Гаріна” і В. Винниченка “Сонячна машина”