МІФ. МІФОЛОГІЯ

МІФ(гр. ?- переказ, оповідання, альтернативна вимова Міт) – вигадане оповідання, в якому явища природи або історичні події зображуються й з’ясовуються в персоніфікованій формі.

Міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід’ємна частина роду. Міф– це колективна свідомість. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. Це одностайне ставлення до природи та родічів Міф не є ілюзією або вигадкою, а являє собою історичну необхідність. Міфи створюються не тільки для пояснення

навколішньогосвіту, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт. Міф – не продукт необізнаності, це просто інший способ ставлення до світу. Міф – це спроба знайти реальні зв`язки з природою. Міф не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він переживається як реальне буття. Міф не має віри, оскільки природа є близькою і зрозумілою людині. Згодом міфічна свідомість стає суперечливою, бо виникає потреба поводитися інакше ніж того поребує природа, тобто крім родинних виникають інші стосунки, яких у природі до того не було: зародки мистецтва, політичної діяльності, преші правові норми.

Міф про

створення Всесвіту.

Міф про загибель Всесвіту (Апокаліпсис Іоана Богослова).

Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи).

Героїчні міфи (про героїв, засновників племен – грецькі міфи про Геракла).

Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея).

Міфоло? гія(грец. ? – виклад стародавніх переказів) – перекази, оповідання, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя. На ранній стадії людської історії в м. химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні образи, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найбільш поширеними були оповіді про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця, зірок та ін. (космогонія), про походження тварин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп і т. д. Грецькі міфи – це розповіді про богів, героїв, про їхні подвиги тощо. Почасти вони зустрічаються в римській переробці, з латинськими назвами богів. Грецькі міфи відбивають численні пережитки групового шлюбу, матріархату, кривавої помсти, боротьби батьківського права з материнським. Разом з тим у цих переказах знаходимо чимало історичних подій (Троянська війна, похід сімох проти Фів, Геракліди й ін.) Щодо походження міфів існують різні погляди. Прибічники міфологічної школи вбачали в міфах образно-поетичні оповідання про рух Сонця й Місяця по небу, про блискавку, грім, вітри тощо. Г. Спенсер та його послідовники шукали в цих переказах відображення історичних подій, у міфічних персонажах убачали реальних людей, предків (див. Евгемеризм). Послідовники 3. Фройда знаходили в міфах сублімацію підсвідомих еротичних емоцій. Складне питання стосунків м. з релігією. Одні вчені ототожнювали їх (наприклад, міфологічна школа), інші вважали м. за нижчу стадію релігії. Дехто протиставляв їх, підносячи релігію і твердячи, що домішка міфології тільки забруднює релігію. Грецька м. – один з найважливіших елементів античної культури.

Українськи міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов’язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. Іхні персонажі переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини і дочки, їхня худоба та лани. У найархаїчніших колядках і щедрівках можна зустріти звеличення не якоїсь конкретної родини людей, але швидше – відгомін прославлення сім’ї небесних світил та природних явищ: Сонця, Місяця, зірок, дрібного дощу іт. п. Люди жили в повній гармонії з природою і тому й Боги та міфічні істоти були для них природними та рідними. Візантійські міфи на початок християнської доби були чужі і незрозумілі стародавнім українцям, тому вони і намагалися зберегти свою таємну віру, часто ховаючись по глухіх лісах та хащах, недоступніх для місіонерів нової віри. На жаль, мало писемних творів про народні вірування у нас збереглося.

Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійні вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. В Україні існувала своєрідна ієрархія Богів: на чолі всього світу стояли найстарші Боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі рангом Боги, а також демони, які надавали послуги старшим Богам; у самого “підніжжя” були люди, наділені достатньою силою для того, щоб побороти демонів.

У деяких народів існує чіткий розподіл духів на злих та добрих. В українській міфології існує відносна байдужість до такого розподілу, адже добро і зло, які несуть духи, визначаються не стільки природою самих духів, скільки їх роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, що могли нести зло, аби задобрити їх, відвернути від себе небажані випадки та явища. Навіть після прийняття християнства, як і в старі часи, так і через тисячі років, українець завжди ладен діяти по принципу: “Бога люби, але і Чорта не гніви”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

МІФ. МІФОЛОГІЯ


звинуватити легко зрозуміти важко
МІФ. МІФОЛОГІЯ