“Мета” – літературно-політичний вісник, що виходив за редакцією К. Климковича у Львові з вересня 1863 до грудня 1865 як продовження тижневика “Вечерниці”. Літературне обличчя журналу визначали вміщені в перших номерах твори Т. Шевченка (“Заповіт”, “Н. Костомарову”, “Мені однаково”), П. Куліша (роман “Брати”, оповідання “Мартин Гак”, поема “Могилині родини”, історична розвідка “Руїна”, публікація “Дума про Саву Кононенка”), Д. Мордовцева (поема “Козаки і море”), Ю. Федьковича (оповідання
“Стрілець”, “Таліянка”, “Хто винен?”, поезії “До керманича”, “Писанка”, “Драма”, “Не можу”, “Однаково”, “Зіронько моя”, “Чекайте”, “Шипітські берези”) та ін. Тут вперше було опубліковано вірш-гімн П. Чубинського “Ще не вмерла Україна” (без зазначення автора). Спеціальна рубрика “Жива словесність” містила різножанрові зразки народної творчості, зокрема “Колядки гуцулів”. У другий період свого існування, після річної перерви, з лютого 1865 журнал припинив публікацію художніх творів і набув переважно політичного, публіцистично-полемічного спрямування,
зосереджуючись на активізації інтелігенції у справі виховання національної самосвідомості та патріотизму українського народу, здобуття ним в обох імперіях політичних прав (на засадах законності, не революційним шляхом). Зберігаючи лояльність щодо цісарської влади, журнал різко критикував російське самодержавство, його шовіністичну політику та галицьких “москвофілів” (статті “Централізм московський”, “Руське питання”, “Дещо до становища Русі супротив ляцько-московської борби”, “Австрія і Україна” тощо). Чимало місця відводилося статтям на історико-етнографічні теми, різноманітній інформації з громадсько-політичного і культурного життя України, Галичини зокрема. Прогресивне значення журналу пов’язане і з виступами за розвиток національної літератури та театру на народній основі, ставлячи за зразок мову Т. Шевченка, Марка Вовчка (тут були опубліковані її два “Листи з Парижа”) і правопис П. Куліша.
