Мандрівні сюжети

“Мандрівні сюжети” – у теорії літературних запозичень – сюжети казок, байок, пісень, творів писемної літератури, які начебто переходять від народу до народу. Підставою для таких суджень є подібність основних мотивів у сюжетах з родинного, родового життя (бездітні сім’ї, битва героя з нечистими силами, зрада брата, коханої, коханого, шукання скарбів тощо), з історії взаємин вождів і маси, багатих і бідних, завойовників і завойованих і т. п. Типологічна подібність між ними, встановлена за допомогою порівняльно-історичних зіставлень,

пояснюється взаємовпливами культур і літератур в період активних міграційних процесів. Основоположником вчення про М. с. вважається німецький філолог Т. Бенфей. Прихильники такого підходу до вивчення фольклору і літературних взаємин були майже в усіх країнах, особливо у другій половині XIX ст. В Україні віддали йому певну данину М. Драгоманов, І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Колесса, В. Щурат та ін. Проте більшість із них звертала особливу увагу на національні особливості засвоєних і трансформованих мотивів, сюжетів, на роль готовності української культури до сприйняття традицій відповідно до національно-культурних потреб (див.: ).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Мандрівні сюжети


цитатна характеристика максима гудзя
Мандрівні сюжети