МАКОВЕЙ ОСИП

МАКОВЕЙ ОСИП (псевд. – О. Степанович та ін.; 23.08.1867, м. Яворів Львівської обл. – 21.08.1925, м. Залітцики, тепер Тернопільської обл.) – письменник, перекладач, літературний критик, публіцист, редактор, видавець, учений – філолог, фольклорист.

Походив із сім’ї дрібного ремісника, навчався у Львові (гімназія, університет) та Відні (університет). У 90-х роках редагував журнал “Зоря” і “Літературно-науковий вістник”, газету “Буковина”. З 1899 р. й до кінця життя викладав українську мову й літературу в учительських семінаріях Чернівців,

Львова, Заліщиків.

Набуток віршової творчості Маковея представила збірка “Поезії” (1895). Цикл із неї “Semper idem” І. Франко визнав естетично найвартішим явищем літературного життя Галичини за 1892 р. Книжка виявила, крім ліричного, хист епічного поета (поеми “Молох”, “Місіонер”, “Новик”, казка “Чортова скала”). Пізніші цикли (“Дружка”, “Сум і глум”, “Гірські думи”, “Оклики” і “Строфи”) розкрили елегійно-медитативне, іронічно-образне мислення автора, повне володіння ним віршовими формами, ритмами (пейзажний шедевр – мініатюра “Сон” та ін.).

Поряд

із традиційними О. Маковей шукав і новітніх шляхів творчості, зазнав впливу неоромантизму (конфлікт мрії ліричного суб’єкта й “будного дня”, що її в’ялить). Цикли “Гірські думи” та “Оклики” прилучили його до модерних течій. Зболені рефлексії патріота визначили тональність іронічно-сатиричної збірки “Подорож до Києва” (1897). Гнітючі враження від побаченого – того, як “залляла Московщина всю Україну”, вилилися в форму подорожнього блокнота, “записи” якого щодо трагедійної сили й розмаїття письма не мають аналогій у відповідному жанрі української поезії. Водночас враження й розмисли О. Маковея набули оптимістичних відтінків у рядках про те, що колись у Маріїнському палаці буде-таки президент України, що батьківщина оживе. Поема “Терновий вінок” (євангельську оповідь про розп’яття Христа автор доповнив реальним планом життя Палестини), збірка легенд “Пустельник з Путни та інші оповідання” дають духовний ключ до розуміння світосприймання й творчості О. Маковея, натхненної його релігійним почуттям.

Національно-патріотичну позицію письменника розкривають вірші – гімни “Українським мученикам” і “Гайдамацька пісня” (“Ми гайдамаки…” – найпопулярніша серед пісень Маковея), стрілецький марш “В горах грім гуде…”. Відгуком на події політичного життя, реалії виборчої боротьби була сатирична поема “Ревун” із колоритним типом “лизуна-кар’єровича” в центрі. Антимілітаристські вірші часів Першої світової війни (“Брати”, “Похід”, “Пісні з поля”) майстерно асимілюють мотиви та образи “вояцьких пісень” (раніше уклав таку збірку, записану в війську), передають трагізм війни, містять національно-патріотичний акорд. Віршем “Полетів би я на Україну” автор привітав надії на визволення України, викликані крахом російського самодержавства, й утворення Центральної Ради.

Дебютувавши як поет і прозаїк, О. Маковей зажив популярності як белетрист. У прозових жанрах працював протягом 1895-1923 рр., видав збірки “Заліссє”, “Наші знакомі”, “Оповідання”, “Кроваве поле”, “Прижмуреним оком”. Почавши з “народницьких” висвітлень селянської теми (“Заробок на свята”), сприйняв і модерніші способи опрацювання матеріалу (“Туга”). Вніс нові образи (“Вуйко Дорко”) й мотиви містечкового життя (“Клопоти Савчихи”), з сумною іронією відобразив скрутне становище галицьких літераторів (“Як я продавав свої новели”), збагатив психологізм прози домінуванням внутрішньої дії, розширив спектр гумористично-сатиричних інтонацій. Разом із І. Франком, Л. Мартовичем, А. Крушельницьким збагатив сатиру цілим колоритним паноптикумом “ревунів” і “кадильників” (“Казка про Невдоволеного Русина” та ін.), дотепною пародійною алегоричністю (“Два ставки”). Культивував художні форми умовності й у творах несатиричних (реалістично-документальна новела “Як Шевченко шукав роботи”). Створив також патріотично-пригодницьку повість “Ярошенко” (1905), в основі якої – Хотинська війна 1621 р. Відтворення козацької хоробрості й презирства до смерті, проголошення гетьманом Сагайдачним ідеї кращого українсько-польського майбутнього, вповні реалізована концепція героя, захоплююча інтрига дають змогу зарахувати повість до числа найкращих в українській історичній прозі.

Антивоєнна збірка “Кроваве поле” (1921) з позицій загальнолюдського гуманізму завдяки засобам символізації й публіцистичності засудила братовбивчу для українців імперіалістичну війну, її паліїв, відобразила жахливі наслідки (вражаючий макрообраз поля без слави й користі, порослого червоними маками на місці кровопролиття). В збірці “Примруженим оком” письменник відобразив порядки польсько-шляхетської держави, розбудував галерею сатиричних типів – пришелепуватих поліційних службовців (“Мухолап”), представників владних структур (“Дністровий крокодил”), а також українців, які дотримувалися “патріотичного” кредо “куди вітер віє, туди хилися” (“К. В. Д.”). Жанрово-тематичний діапазон прозової творчості письменника поповнили його твори з життя школи й учнівської молоді (“Весняні бурі” та ін.). “Ясна й здорова” (В. Стефаник) художня спадщина “талановитого новеліста й поета” (І. Франко), одного з “різнобарвної китиці індивідуальностей” нашого новітнього письменства, здобула високу оцінку критики (В. Лукич, Т. Галіп, В. Оркан), таких відомих авторів, як Кобилянська, Марко Черемшина.

О. Маковей перекладав з німецької (твори К. Майєра, Л. Якобовського, Г. Зудермана) та польської (оповідання Е. Ожешко, С. Жеромського). Як літературознавець популяризував Т. Шевченка (“В роковини смерті Т. Шевченка” та ін.), досліджував творчість ІО. Федьковича, І. Франка, О. Кобилянської (вводив її в літературу), П. Грабовського, М. Черемшини, Т. Бордуляка, С. Коваліва. Маковей-філолог – автор фундаментальних праць “Панько Олелькович Куліш” (1902 р. здобув за неї ступінь доктора філософії в Чернівецькому університеті), “Матеріали до життєписі…” й самої “Життєписі Осипа-Юрія Гординського-Федьковича”, розвідки “З історії нашої філології. Три галицькі граматики”.

Висунув ідею організації літераторів України. Не тільки як видавець і критик, а й як педагог виховав гурт письменників (І. Діброва, Д. Харов’юк та ін.), громадських (І. Карбулицький) і освітніх діячів (М. Базник). Вважаючи себе “пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку”, О. Маковей репрезентував франківсько-грінченківський тип багатоплідного трудівника в ряді суспільно-культурних і наукових галузей.

Літ.: Погребенник Ф. П. Осип Маковей. К., 1960; Кріль К. 17. Осип Маковей. К., 1966; Засенко О. Є. Осип Маковей. Життя і творчість. К., 1968; Погребенник В. Ф. Осип Маковей І І Історія української літератури кінця XIX – початку XX століття. К., 1991; Погребенник. В. Провісник самостійності і злуки // Слово і час. 1997. № 8.

В. Погребенник


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

МАКОВЕЙ ОСИП


конспекти творі
МАКОВЕЙ ОСИП