Людвіг Ван Бетховен. Життєвий і творчий шлях

БЕТХОВЕН, ЛЮДВІГ ВАН , німецький композитор, якого нерідко вважають найбільшим творцем усіх часів. Його творчість відносять як до класицизму, так і до романтизму; насправді ж воно виходить за рамки подібних визначень: твору Бетховена? насамперед вираження його геніальної особистості.

Бетховен народився в Бонні, приблизно 16 грудня 1770 . У його жилах крім німецької текла і фламандська кров: дід композитора по батьку, теж Людвіг, народився в 1712 у Малині , служив півчим у Генті і Лувені й у 1733 перебрався в Бонн, де став придворним музикантом у капелі

курфюрста-архієпископа Кельнського. Це була розумна людина, гарний співак, професійно підготовлений інструменталіст, вона дослужився до посади придворного капельмейстера і користався повагою навколишніх. Його єдиний син Іоганн з дитинства пік у тій же капелі, але положення його було хибке, оскільки він сильно пив і вів безладне життя. Іоганн взяв у дружини Марію Магдалену Лайм, дочка кухаря.

У них народилося семеро дітей, з яких у живих залишилися троє синів; Людвіг, майбутній композитор, був старшим з них.

Бетховен виріс в убогості. Батько пропивав свою убогу платню; він займався із сином грою на скрипці і

фортепіано в надії, що той стане вундеркіндом, новим Моцартом, і забезпечить родину. Згодом батьку додали платня в розрахунку на майбутнє його обдарованого і працьовитого сина.

Попри все те хлопчик непевно володів скрипкою, а на фортепіано любив більше імпровізувати, чим удосконалювати техніку гри.

Загальне утворення Бетховена було настільки ж несистематичним, як і музичне. В останньому, однак, велику роль грала практика: він грав на альті в придворному оркестрі, виступав виконавцем на клавішних інструментах, у тому числі на органі, яким зумів швидко опанувати. К. Г. Нефі, з 1782 боннський придворний органіст, став першим дійсним учителем Бетховена . Обов’язку Бетховена як придворного музиканта значно розширилися, коли ерцгерцог Максиміліан Франц став курфюрстом Кельнським і почав піклуватися про музичне життя Бонна, де розташовувалася його резиденція.

У 1787 Бетховенові удалося уперше відвідати Відень – у той час музичну столицю Європи. По розповідях, Моцарт, послухавши гру юнака, високо оцінив його імпровізації і напророкував йому велике майбутнє. Але незабаром Бетховен повинний був повернутися додому – його мати лежала при смерті.

Він залишився єдиним годувальником родини, що складалася з безпутного батька і двох молодших братів.

Обдарованість юнака, його жадібність до музичних вражень, палка і сприйнятлива натура привернули увагу деяких освічених боннських сімейств, а блискучі фортепіанні імпровізації забезпечили йому вільний вхід у будь-які музичні збору. Особливо багато зробило для нього сімейство Бройнінг, що взяло опіку над незграбним, але оригінальним молодим музикантом. Доктор Ф. Г. Вегелер став йому іншому на все життя, а граф Ф. Е. Г. Вальдштейн, його захоплений шанувальник, зумів переконати ерцгерцога послати Бетховена для навчання у Відень.

У Відні, куди Бетховен приїхав у друг раз у 1792 і де залишався до кінця своїх днів, він швидко знайшов титулованих друзів-меценатів.

Люди, що зустрічалися з молодим Бетховеном, описували двадцятилітнього композитора як кремезної молодої людини, схильного до франтівства, часом зухвалого, але добродушного і милого у відносинах із друзями. Розуміючи недостатність свого утворення, він відправився до Йозефу Гайдну, визнаному віденському авторитету в області інструментальної музики і якийсь час приносив йому для перевірки вправи в контрапункті. Гайдн, однак, незабаром охолонув до перекірливого учня, і Бетховен потай від нього став брати уроки в І. Шенка і потім у більш грунтовного І. Г. Альбрехтсбергера.

Крім цього, бажаючи удосконалитися у вокальному листі, він відвідував протягом декількох років знаменитого оперного композитора Антоніо Сальєрі. Незабаром він ввійшов у кружок, що поєднував титулованих аматорів і професійних музикантів. Князь Карл Ліхновський увів молодого провінціала в коло своїх друзів.

Питання, наскільки середовище і дух часу впливають на творчість, неоднозначний. Бетховен читав добутки Ф. Г. Клопштоку, одного з попередників руху “Бури і натиску”. Він був знаком з Гете і глибоко почитав мислителя і поета. Політичне і громадське життя Європи того часу було тривожною: коли Бетховене прибув у 1792 у Відень, місто був схвильований звістками про революцію у Франції.

Бетховен захоплено приймав революційні гасла й оспівував волю у своїй музиці. Вулканічна, вибухова природа його творчості – безсумнівно, утілення духу часу, але тільки в тім змісті, що характер творця був якоюсь мірою сформований цим часом. Сміливе порушення загальноприйнятих норм, могутнє самоствердження, грозова атмосфера бетховенської музики – усе це було б немислимо в епоху Моцарта.

Проте, ранні бетховенські твори багато в чому випливають канонам 18 в.: це відноситься до тріо , скрипковим, фортепіанним і віолончельним сонатам. Фортепіано було тоді для Бетховена найближчим інструментом, у фортепіанних добутках він із граничною щирістю виражав самі таємні почуття, а повільні частини деяких сонат перейняті вже романтичним томлінням. Патетична соната ор. 13 – теж очевидне передбачення більш пізніх бетховенських експериментів.

В інших випадках його новаторство носить характер раптового вторгнення, і перші слухачі сприймали його як явну сваволю. Видані в 1801 шістьох струнних квартетів ор. 18 можна вважати самим великим досягненням цього періоду; Бетховен явно не поспішав з публікацією, усвідомлюючи, які високі зразки квартетного листа залишили Моцарт і Гайдн.

Перший оркестровий досвід Бетховена зв’язаний із двома концертами для фортепіано з оркестром , створеними в 1801: у них він, очевидно, теж не був упевнений, будучи добре знайомим з великими досягненнями Моцарта в цьому жанрі. У числі найбільш відомих ранніх добутків – септет ор. 20 .




Людвіг Ван Бетховен. Життєвий і творчий шлях


описать одноклассника на английском языке с переводом
Людвіг Ван Бетховен. Життєвий і творчий шлях