Людина, що перемогла себе (за повістю О. де Бальзака “Гобсек”)

Оноре де Бальзак вважав, що психологію та життєві погляди людини формує соціальне середовище. Так, холодна та скупа людина Гобсек, герой однойменної повісті, замолоду був людиною життєлюбною, наділеною природним прагненням самоствердитися в житті. Ідеалізм і романтичні мрії хлопця зіткнулись із суворою правдою життя, де не було місця для слабких, знесилених і нікчемних.
“Він пережив багато страшних випробувань, – каже Оноре де Бальзак про свого героя. – Зазнав усього: романтичних невдач, голоду, потоптаного кохання, спокуси великих грошей, злиднів, хвороб та багатства”. Вже будучи немолодою людиною, герой повісті прийшов до розуміння того, що “є тільки одне надійне земне благо, яке має найвищу цінність, – це золото”. Золото, на його думку, – єдине, що може дати можливість вижити, не бути розчавленим чиїмось брудним чоботом. Гобсек розуміє, у якому суспільстві він живе, і гроші потрібні йому для того, щоб відчувати себе в безпеці. Він не марить кріслом відомого політика, але його влаштовує влада лихваря, знову-таки для самозахисту, щоб інші не ставилися до нього

зверхньо, щоб його боялися і поважали.
Саме цим Бальзак підкреслює, що життя в суспільстві, де людина заради самозахисту повинна перекреслити в собі все людське, стати лихварем і негідником, трагічне.
Суворі суспільні закони примусили цю обдаровану, надзвичайну особистість відмовитися від сім’ї, від друзів, від комфорту, себто від усіх радощів життя. “Він зберігав свою життєву енергію, вгамовуючи в собі всі людські почуття”. Цими словами Бальзак наче підбиває підсумок завершенню внутрішньої еволюції свого героя як особистості.
Гобсек досягає найціннішого в житті – почуття внутрішньої свободи. Але якою ціною? Ціною втрати високого людського змісту свого життя. Проте не всі благородні якості вмерли в душі лихваря. Тому ця людина ще продовжує боротися із собою.
Зайшовши у справах до кімнати Фанні Мальво, він відчув, як опинився в атмосфері щирості і душевної чистоти. “Мені навіть стало легше дихати”, – розповідає Гобсек Дервілю. Першим його бажанням було допомогти дівчині, але відразу проти цієї благородної думки повстав увесь його життєвий досвід. “І я пішов, переборовши свої великодушні наміри, бо мені не раз доводилося спостерігати, як благодійництво вбиває того, кому зробили милість”.
Високі людські почуття він одразу стримує в собі, бо суспільство, до якого належить, не дозволяє давати волю найкращим порухам душі.
Повною протилежністю Гобсеку, який вбив у собі всі пристрасті, постають графиня Анастазі де Ресто та її коханець Максим де Трай. Їхнє розбещене життя викликає осуд не тільки Гобсека, а й самого Бальзака.
Автор підкреслює, що таке високе почуття, як кохання, за умов тогочасного жорстокого суспільства може перетворитися на аморальну пристрасть, на злочин проти власних дітей. Чудовий знавець людських душ Бальзак не вважає людською нормою ні розбещеність графині та її коханця, ні безсторонність та іронію Гобсека, бо філософія таких гобсеків формується поведінкою саме таких графинь.
Чи був щасливий духовний злидар Гобсек? Він перестав бути людиною. Адже людина на те і є людиною, щоб думати, відчувати, страждати, кохати, зневірятися, тобто жити.