Людина, на яку мені хочеться бути схожим

Людина, на яку мені хочеться бути схожим Ця людина – Ісус Христос. Чому? Бо він відважився піти наперекір всім тим, хто намагався зробити його іграшкою у власних руках. Ісус не міг бути героєм ні для юдеїв, які чекали на талановитого полководця, а він здався та дозволив Себе вбити; ні для греків, бо їхній ідеал – філософ-епікуреєць або стоїк – Ісус не був ані тим, ані іншим; ні для римлян, які цінували політичні здібності, а Ісус вірив не у владу, а в Істину.

Христос відрізнявся від абсолютно всіх соціальних та релігійних діячів тим, що

свідомо уникав влади й похвали. Він був абсолютно нечутливим до суспільної думки. Жодна людина не змогла б з купки неосвічених, безініціативних, заляканих подіями Розп’яття рибалок зробити гігантів віри, котрі протягом одного покоління охопили Євангелієм всю Римську імперію. Ісус зміг. Ісус не потребував порад, управлінського апарату для свого руху, ніколи не сумнівався і не міняв цілей та рішень. Часто діяв вище розуміння інших: “Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш” . …Будда незадовго до своєї смерті сказав: “Я все ще шукаю істину”. Ісус не тільки не здійснював карколомних пошуків у пошуках смислу життя, а й поблажливо ставився до розуміння людей, відкриваючи їм: “Я – дорога, і правда, і життя” . Яким виступає Ісус як особистість?

Мабуть, головна загадка Христа – його власне життя. На перший погляд він не мав людських переживань. “Але слова Христа показують, що він був подібний до нас: болів серцем, жахався і зазнавав мук смертельної скорботи”. Ісус знав, що таке втома і голод, тяжка праця та спека. Поза те він ніколи не використовував своїх можливостей для власних потреб. Можна сказати, що його розп’яття тривало все життя: Він кожну хвилину змиряв своє “я”, щоб з уст не зірвалося: “Каміння, зробися хлібами…” Фізично його виділяла тільки гострота розуму та особлива прозірливість, глибоке знання людей.

У нього людяність об’єднана з нещадністю до ханжів та самоправедників, а могутність та мужність з добротою до слабких. Він завжди щирий. Будучи єдиною людиною в історії, якій було нічого приховувати, він завжди був самим собою. Ісус далекий від емоційності та фанатизму, характерних для релігій-них подвижників; йому властива особлива внутрішня просвітленість. І хоча ми ніде не бачимо, щоб він сміявся, в молитві за учнів він промовляє до Отця: “Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою досконалу” . У своєму вченні Христос не сказав нічого, чого б не містилося в книгах старозавітних пророків. Він показав духовний смисл Закону, розставив пріоритети всіх сфер життя, боровся проти фарисейських передань.

Але при всій своїй “терпимості”, в своєму вченні він авторитарний і не знижує вимог. Його новаторство полягає лише в тому, що він поставив любов понад усе. У порівнянні з Христом всі інші авторитети і вчителі – бліда подоба. Тільки він дав незмінне вчення, про яке Толстой сказав: “Всі мої твори не варті однієї Нагірної проповіді Ісуса Христа”.

Тільки він демонструє повну відповідність свого життя та вчення. Воскресши, він довів, що єдиний може перемогти смерть. Така людина є справжнім прикладом для мене.