Людина й доля у творах Булгакова

Людина кидає виклик долі, прагнучи переграти життя. В “Мольере” маркіз сідає грати крапленими картами із самим Людовиком, символом земної могутності й закону. Особливого роду “азарту” не далекі в Булгакова навіть вищі сили, яким, здавалося б, нема чого катувати долю через передвіщене результату.

Але ні, гра можливостей і “варіантів” потрібна й ім. Нахабний котяра Бегемот бореться з Воландом, по-ноздревски скрадаючи фігури! При цьому шахи їх – особливі, живі

Картаті поля виявляються полями життя. Котяра програє, але

не здається, грає до можливої межі .

Пушкін визнавався приятелеві: “Пристрасть до гри є найдужча зі страстей”. У російській культурі, у характері державності, як вона складалися історично і які можливості відкривала вільному діянню особистості, “найдужча зі страстей” людських мифологизировалась, ставала свого роду моделлю буття, де все бесконечно впорядковане й не залишене місця ніякій події, крім як дозволеному вищою владою. В епоху “Пікової дами” – відзначає Ю. Лотман – у пушкінській свідомості випадок уже перестала бути тільки синонімом зла, а “закономірність” – упорядкованості.

“Поет неодноразово протиставляв мертву, негнучку впорядкованість – випадковості, як смерть – життя!”16 Мир, де всі хаотично випадково, і мир, де все настільки омертвіло, що “події” не залишається місця, просвічують друг крізь друга. Ця пушкінська опозиція здається внутрішньо близької булга-ковскому відчуттю життя

Переможний, випадковий, чудесний виграш Чарноти виражає саме цю сторону світовідчування письменника, його. розуміння людського характеру, що опирається на деякі стійкі для російської культури ідеї. Віру в “чудо”, в “з і раптовість порятунку”, “жахливу спрагу ризику” Достоєвський, як відомо, уважав однієї з корінних рис національної свідомості

“В одна година всю долю перемінити” – ця людська емоція входить до складу “Перегони”, у саме розуміння складної природи національного характеру, спроектованого на характер історичних подій. Судячи з виступу Немировича-Данченко на художній раді, у МХАТ добре розуміли культурний контекст, у якому існував булгаковський герой: “Він буде висміяний так само, як типи гоголівських комедій”.

Чудесний виграш Чарноти Булгаков супроводжує звичною іронією. Сцена закінчується реплікою Люськи, що нагадує, що азартна гра в Парижі була не чим іншим, як останньою спробою “таргана” вистрибнути із цебра. Щасливий виграш дозволить купити нові штани, але нічого не змінить у долі героїв. Тим більше, що Булгаков, розв’язуючи сюжет п’єси, кине Чарноту знову до тараканьему паную Артурові й, усього ймовірніше, “чортова вертушка” поверне все в споконвічну безнадійну ситуацію

Останні три сни – занурення у воду, відхід у небуття. З наполегливою послідовністю, іноді прямолінійно, Булгаков проводить образну тему “Перегони”: “таргани – цебро з водою”. У ремарці до шостого сну сказано: “У будинку, де живуть Люська, Чарнота й Серафіма, – водойма”.

Скандал колишнього генерала і його похідної дружини супроводжується подібним нагадуванням: “Серафіма виходить із цебром, що сперечаються її не зауважують”. Голубків, що випадково знайшов своїх родичів і Серафіму, її час “сідає на край водойми” . Людська трагедія обертається смутним фарсом, а потім обмивається світлою напруженою лірикою

Музична партитура останніх трьох снів – марші, “Розлука”, що надриває серце, хор, що співає про Кудеяре-атамане, арія Германна з “Пікової дами”, нарешті, солодка східна молитва, що доноситься з мінарету. Вся ця до тонкостей розроблена партитура перекладала можливе й близьке тлумачення “Перегони” як “п’єси про емігрантів” в інший план: “Господові богу помолимся, древнє минуле возвестим”.

Поетика “древнього минулого” стосовно недавніх подій передвіщала те розуміння історії, що визначить останній роман Булгакова з його зіставленням і паралелізмом подій сучасного й легендарних, “древнього минулого” і “московської хроніки”. Робота над “Бігцем” тривала з більшими перервами аж до осені 1937 року, коли було проведене останнє виправлення. П’єса готовила “Майстра” і сама неминуче попадала в сферу впливу “головної книги” Булгакова. Її відзвуки чутні не тільки в окремих фразах і мотивах , але й у завершальних, підсумкових інтонаціях п’єси

Порівнюючи різні редакції п’єси, В. Гудкова відзначала, як прояснявся й романтизувався образ “петербурзької жінки”: у першій редакції вона могла ще сказати про своє заміжжя “вийшла, ну й вийшла”, в остаточної – це був світлий, майже іконописний вигляд Серафіми, ангела, близького до божества. Фінальна розмова Голубкова й Серафіми переводився Булгаковим у план, близький останньої главі роману, у якій кохані прощалися з містом перед тим, як зробити політ до “вічного притулку”17.

“Поле в осінній імлі”, образ, що дає на самому початку щось начебто емоційного камертона п’єси, скріплює “Біг” і роман у єдиному творчому устремлінні, що виникло із глибоко особистих джерел .

Найбільше важко й довго міркував Булгаков над фінальною крапкою хлудовской долі. Справа була не тільки в зовнішніх вимогах. Виправлення п’єси согласовивалась із “письменницькою совістю” і ні на йоту не порушували її, як напише автор “Перегони” братові в Париж, створивши в 1933 році черговий варіант фіналу. Авторська совість вибирала між різними можливостями: Булгаков те залишав Голубкова й Серафімові за кордоном, а разом з ними Хлудова, те змушував змученої людини покінчити із собою . Восени 1934 року драматург остаточно вибрав фінал із самогубством Хлудова.

На цьому екземплярі Булгаков навіть позначає: “Остаточний варіант” . Однак восени 1937 року він знову вертається до фіналу “Перегони”. У щоденнику Е. С. Булгако-ной залишиться із цього приводу важливий запис: “Увечері доводила Мише, що перший варіант – без самогубства Хлудова – краще. “.

Виходячи із цього, молено сказати, що опублікований і варіант, що грає скрізь зараз, п’єси не зовсім виражає авторську волю, хоча, по суті справи, мова йшла про різні форми вираження однієї теми: теми людинии, що тільки самознищенням може надолужити пролиту їм кров. Мотив снігу для Серафіми й Голубкова означає забуття й надію. Цей же мотив для Хлудова означає тільки смерть. “Отямитеся, вас зараз же розстріляють!” – “Моментально. Миттєво.

А? Ситцева сорочка, підвал, сніг.”.

Історія завершила чергове коло й початку новий. “Жива вертушка, працює!” Російський хор, возвещающий древнє минуле про Кудеяре-атамане й дванадцять розбійників, поглинається східною молитвою. Солодкий голос муедзина готовить останню ремарку п’єси: “Константинополь починає гаснути й вгасає назавжди”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Людина й доля у творах Булгакова


сочинение по картине конец зимы полдень
Людина й доля у творах Булгакова