Літературознавство – комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова. Традиційно виділяють основні і допоміжні літературознавчі дисципліни. До перших зараховують теорію, історію літератури та літературну критику. Допоміжними вважають бібліографію, текстологію та літературознавчу історіографію. Логіко-гносеологічний аналіз Л. ставить і розв’язує питання про його науковий статус, про характер науковості Л., тобто про місце і співвідношення
в літературознавчих працях об’єктивного і суб’єктивного моментів, констатації, опису цих елементів та їх оцінки. Наявна істотна відмінність у характері знань (інформації), які дають літературознавчі дисципліни, відбивається у поширеному словосполученні, практикованому багатьма журналами для позначення одного з своїх відділів – “Літературознавство і критика”. У такому разі до Л. відносять тільки історію літератури і теорію літератури. Літературна критика трактується як окремий вид творчої діяльності, в якій переважає оцінний (значною мірою суб’єктивний) момент. Однак і при такому досить умовному
розмежуванні не заперечується органічний взаємозв’язок усіх літературознавчих дисциплін. Так, літературний критик для коректної і-переконливої оцінки нового твору мусить знати історію літератури і володіти основними сучасними теоретико-літературознавчими знаннями. Історик літератури, в свою чергу, спирається на літературно-критичні оцінки і теоретичні праці, що з’явилися в часи, коли були написані аналізовані ним твори, . виходячи з сучасних йому літературознавчих концепцій та естетичних потреб. Це ж стосується і теорії літератури, яка не тільки узагальнює здобутки історії літератури і літературної критики, а й конструює свої системи, враховуючи нові філософсько-естетичні ідеї. Текстологія та літературознавча історіографія також потребують відповідної теоретико-методологічної бази, не можуть бути чисто описовими, емпіричними науками. Найбільш безсторонньою видається на перший погляд бібліографія. Але й нею успішно і продуктивно займається людина широких гуманітарних зацікавлень. Л. – молода наука, воно виділилось у відносно окрему галузь знання наприкінці XVIII – на початку XIX ст. і видозмінюється з процесом поглибленої диференціації та інтеграції науки (див.: , , , , , , ).
