Літературний процес XX ст. (60-90-і pp.). Поглиблення й урізноманітнення художнього відтворення світу. Поступове переборення стереотипності в сюжетній побудові творів. Здобутки поезії, прози, драматургії

УРОК 39

Тема. Літературний процес XX ст. (60-90-і pp.). Поглиблення й урізноманітнення художнього відтворення світу. Поступове переборення стереотипності в сюжетній побудові творів. Здобутки поезії, прози, драматургії.

Мета: розкрити старшокласникам особливості розвитку української літератури другої половини XX ст., розповісти про виникнення у часи “хрущовської відлиги” когорти “шістдесятників”.

Тип уроку: лекція.

I. Організаційна частина.

II. Повідомлення теми і мети уроку.

Матеріал для вчителя.

Після XX з’їзду

КПРС, на якому відбулось розвінчання культу особи Й. Сталіна, активізуватись усі сфери соціального, економічного та громадсько-культурного життя народу. Повільно, крок за кроком, суспільство скидало пута авторитарності, скутості, страху, але так і не змогло зробити цього остаточно, що й призвело згодом до повторення історії вже у вигляді брежнєвського “культу”.

60-ті – це період, коли в літературу прийшло нове волелюбне покоління, виховане в екстремальних і безкомпромісних умовах, безмежно віддане Батьківщині, у чомусь наївне, світле у своїй вірі. В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, Ліна Костенко, Д. Павличко,

Б. Олійник, В. Коротич, Б. Нечерда, В. Коломієць, Р. Лубківський, В. Голобородько, П. Мовчан, В. Забаштанський, С. Тельнюк… – і це далеко не повний перелік митців, чия творчість ознаменувала початок нової епохи в історії нашої літератури.

Кредо шістдесятників – це кредо бунтівної людини, яка повстала проти гніту. Духовна революція шістдесятників починається з вільнодумства, непідлеглості мислення. Дух свободи і свобода духу – ось те, що створило шістдесятників. Основою їхнього світогляду став духовний лібералізм – культ свободи в усіх її виявах: свободи совісті, свободи мислення, свободи особи, свободи нації. На місце культу особи прийшов культ особистості – неповторної, унікальної, вільної.

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Устами В. Симоненка зверталося до сучасників покоління тих, у чиїй свідомості людина перестала бути гвинтиком суспільного механізму, а стала центром і найбільшою вартістю всесвіту.

Запишемо у словники літературознавчих термінів деякі визначення.

Шістдесятництво – соціокультурний (літературно-мистецький, громадсько-політичний, світоглядно-філософський) рух опору підрадянської України, започаткований у 60-х pp. XX ст.; друге українське відродження XX ст., регенерація національної еліти, винищеної сталінською репресивною машиною у 30-их роках; духовна революція проти тоталіризму.

Шістдесятники – покоління творчої молоді початку 60-х pp. XX ст., сформоване в період тимчасової лібералізації суспільного життя в СРСР у 1956-1964 pp.

Художні шукання молодих підтримували усними і друкованими відгуками П. Тичина, М. Бажан, М. Рильський, А. Малишко, О. Гончар, П. За гребельний, І. Муратов, В. Мисик. Завдяки такому творчому діалогові літературних “батьків і дітей” відбувалась інтенсивна взаємодія різних естетичних принципів і манер письма, традицій і новаторства, що викрешувало яскраві іскри поетичного вогню, приносило вагомі художні набутки.

Формувалось неповторне обличчя української поезії другої половини XX століття, визначальними рисами якої ставали увага до особистісного, заглиблення в історію рідного народу, пристрасне обстоювання найсвітліших гуманістичних загальнолюдських ідеалів і цінностей.

Подібні ж процеси відбувалися і в прозі: взаємодія традицій і новаторства, естафета поколінь, наочним втіленням якої може бути творчість двох братів Тютюнників – Григорія і Григора. Ціла плеяда прозаїків дебютувала у 50-х – 60-х: Ю. Мушкетик, І. Чендей, Б. Харчук, Р. Іваничук, Р. Федорів, В. Шевчук, Є. Гуцало, В. Дрозд, А. Мороз.

Поступово долалась сентиментальна розчуленість, міцнів і наїжачувався саркастичними голками гумор, переходячи у найкращих творах С. Олійника, О. Ковіньки, Ю. Івакіна, О. Чорногуза у досить-таки дошкульну, соціально загострену сатиру.

Чимало енергійної творчої молоді не дожило до нашого часу: Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Віктор Близнець, Василь Стус, Борис Харчук. Це були люди нового політичного й естетичного мислення, неконформісти, що згоріли в ім’я світлих гуманістичних ідеалів у їх не поганьбленій чистоті. А ті, що вижили, виплутались із тенет застою, продовжують нелегку боротьбу за екологію людської душі.

Уже в 70-80-х роках література, гостро відчувши загрозу стандартизації, розрив сучасника з традиціями, шукала ціннісних орієнтацій у народному досвіді, в духовних витоках, у національній історії. Вона рішуче і наполегливо взялася розробляти тему пам’яті як підгрунтя духовності людини, прагнула історією виховувати соціальну активність, національну самосвідомість і гідність. Водночас вона оголосила бій споживацько-прагматичній психології технократів, духовних браконьєрів, циніків-безбатченків; розвінчувала філософію “безпам’ятства”, речовизму, національного нігілізму, пристосуванства. Є всі підстави твердити, що література готувала ідейні, моральні, філософські передумови державного відродження демократичної та суверенної України.

Непересічним явищем нашої прози стали серії повістей А. Дімарова, що склалися в цикли “сільських” (1978), “містечкових” (1983) та “міських” (1986) історій. У них гостро викривалися такі характерні для командно-адміністративної системи феномени, як колективізм (“Колектив і Колядко”), фарисейство, соціальне і духовне безкультур’я, суспільний інфантилізм і побутовий деспотизм (“Дітям до шістнадцяти” й “Банани”). Помітним явищем у літературі 80-х став роман Ю. Мушкетика “Рубіж” (1984). У ньому автор розкрив неприйнятні методи керівництва та спосіб життя, що є породженням командно-адміністративної системи.

Чорнобильська катастрофа стала національною трагедією. Не могла вона не вразити і наших митців, які, відчуваючи свою відповідальність за долю людства, відразу відгукнулися на неї своїм словом. До цієї теми звернулися Олесь Гончар, Ліна Костенко, Євген Гуцало, Юрій Щербак, Володимир Яворівський, Світлана Йовенко, Іван Драч.

Протягом шести десятиліть літературний процес в Україні подавався вкрай збіднено, спотворено. Творчість багатьох відомих свого часу письменників тлумачилася спрощено, самі автори були ошельмовані як “запеклі вороги народу”; більшість із них розстріляно або ж замордовано в таборах ГУЛАГу, а їхні твори силоміць вилучено з літературного процесу. Багато славних письменницьких імен повернуто читачеві. Ось лише кілька постатей: В. Винниченко, М. Хвильовий, Г. Косинка, М. Куліш, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, П. Капельгородський, Г. Михайличенко, Б. Лепкий, Г. Чупринка, М. Драй-Хмара, М. Івченко, І. Багряний, Д. Фальківський, П. Филипович, М. Філянський, М. Йогансен, М. Семенко та ін. їхні твори стають надбанням нової історії літератури.

Поезія наймолодшого покоління представлена творчістю В. Кордуна, М. Воробйова, В. Рубана, В. Голобородька, В. Герасим’юка, І. Римарука, І. Малковича, Ю. Андруховича, Т. Мельничука. Молода поезія 80-х pp. сміливо йде на експериментаторство, виробляє свою оригінальну стилістику. Особлива увага зосереджується на психологічно-емоційному стані людини. Якщо В. Герасим’юк творить свою поетику на основі духовної і реальної батьківщини, Гуцульщини, його образна система побудована на зовнішній атрибутиці того краю (смереки, потоки, ліси), то І. Римарук – поет більш метафоричний, його поезія базується на імпресіонізмі.

М. Воробйов, В. Голобородько шукають нові оригінальні форми, вдивляються глибше у психологію людини, тому їхня поезія є авангардною не лише за формою (верлібр), але й за способом подачі і новизною у трактуванні тих чи інших тем.

Ю. Андрухович, віддаючи перевагу традиційним віршованим формам, з добрим почуттям міри й художньої доречності впроваджує в лірику новочасну лексику, живу мову, а точніше – ментальність сучасного міста.

Лірика Т. Мельничука пройнята безмежним драматизмом світовідчуття, що породжується суперечністю між вічністю краси й тимчасовістю людського буття. У поезії Т. Мельничука поєднуються народнопісенні елементи із сучасною розмовно-побутовою лексикою.

Проголошення державності України – це вихід на сприятливі умови для розвитку літератури та мистецтва.

У 80-90-х роках в українській поезії відбувся процес духовно-інтелектуального оновлення, пов’язаний, передовсім, із розпадом домінуючої естетичної системи – соціалістичного реалізму.

Запитання для закріплення.

1. Що ви знаєте про світоглядні засади шістдесятників?

2. Чим характеризувався літературний процес другої половини XX ст.?

IV. Домашнє завдання.

Опрацювати матеріал про літературний процес 60-90-х років XX ст., вивчити напам’ять поезію одного із сучасних поетів. Використана література:

1. Діалектика художнього пошуку: Літературний процес 60-80-х років,- К., 1989.

2. Зборовська Н. Шістдесятники//Слово і час.- 1999.- №1.

3. Історія української літератури XX століття: У 2 кн. – Кн. 2: Друга половина XX ст.- К., 1998.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


Літературний процес XX ст. (60-90-і pp.). Поглиблення й урізноманітнення художнього відтворення світу. Поступове переборення стереотипності в сюжетній побудові творів. Здобутки поезії, прози, драматургії


що було на початку світу
Літературний процес XX ст. (60-90-і pp.). Поглиблення й урізноманітнення художнього відтворення світу. Поступове переборення стереотипності в сюжетній побудові творів. Здобутки поезії, прози, драматургії