Література для дітей – художні, науково-популярні та публіцистичні твори, написані письменниками, безпосередньо для молодшого читача різних вікових категорій, починаючи з дошкільнят. Органічним її складником є фольклор з великою художньою та етнопедагогічною культурою, з багатством жанрів і форм (колискові пісні, забавлянки, скоромовки, загадки, казки, легенди, ігрові сюжети, пісні, думи і т. п.). Особливого значення Л. д. д. надавалося в українських стародруках (“Азбука” І. Федорова), у шкільній драмі (лялькові вертепи). Г. Квітка-Основ’яненко
спеціально відвів у харківському часописі “Украинский весник” сторінку для творів, адресованих дітям. їм призначалася “Читанка” М. Шашкевича (1836, видана 1850), “Книжиця” О. Духновича (1847), “Буквар” Т. Шевченка (1861) та ін. Таким письменникам, як Л. Глібов, Олена Пчілка, І. Франко, Б. Грінченко, Марія Загірня, М. Коцюбинський, С. Васильченко, В. Винниченко та ін., які своїми творами заклали основи української Л. д. д., належить заслуга теоретичного її обгрунтування, осмислення специфіки, функцій (естетичних, етичних, навчально-дидактичних тощо) і значення. Значну роль у розвитку та поширенні Л. д. д. відіграв
львівський часопис “Дзвінок” (1890-1914), а на Наддніпрянщині – “Молода Україна” (1906-14, з перервами), додаток до журналу “Рідний край”. Ці видання ставили за мету формування естетичного смаку, національної свідомості, людської гідності та громадянської мужності юних читачів. Вагомий внесок у Л. д. д. зробили Леся Українка, Дніпрова Чайка, Олександр Олесь, В. Королів-Старий, пізніше – А. Головко, О. Копиленко, О. Донченко, Наталя Забіла, Марія Пригара, А. Чайківський, А. Лотоцький та багато ін. У радянські часи вона зазнала хворобливої заідеологізованості, естетичного вихолощення, нівеляції історичної пам’яті. Та всупереч засиллю псевдохудожніх нормативів соціалістичного реалізму з’являлися твори неперебутньої мистецької якості, призначені дітям: “Клим-ко”, “Вогник далеко в степу” Гр. Тютюнника, “Звук павутинки”, “Земля світлячків” В. Близнеця, “Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим” І. Багмута, “Тарасові шляхи” Оксани Іваненко, “Князь Кий”, “Черлені щити” І. Малика, “Тореадори з Васюківки”, “Чудеса в Гарбузянах” В. Нестайка, “Цар Плаксій і Лоскотон”, “Подорож у країну Навпаки”, “Казка про Дурила” В. Симоненка,-“Сіроманець”, “Первінка” М. Вінграновського, прозові твори В. Кави, В. Довжика, поезії Ліни Костенко, О. Орача, Тамари Коломієць, І. Калинця та ін. Особливе місце у Л. д. д. посіла літературна спадщина видатного педагога В. Сухомлинського. Розвиткові української Л. д. д. сприяє державне книжкове видавництво “Веселка” (м. Київ), часописи “Малятко”, “Барвінок”, “Дзвіночок”, “Однокласник”. її тенденції осмислювалися на сторінках часопису “Соняшник”, “Література. Діти. Час”, що виходив 1976-80.
