Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні

Творчість Остапа Вишні надихалась і окрилювалась ве­ликим поняттям Народ, про що він полишив щирі свідчення у своїх щоденникових записах. “Який би я був щаслніїий – занотував гуморист, – якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку… Ви уяв­ляєте собі: народ радісно усміхнувся!”

Остап Вишня – письменник-новатор, найяскравіша постать націо­нального відродження 20-х рр. Він не тільки розширив тематику, а й збага­тив жанрові різновиди памфлету, фейлетону, гуморески, нарису. Оригі­нальним твором письменника

є його “Моя автобіографія”.

“Моя автобіографія” – твір, який має кілька мистецьких пластів: ін­форма-ційний ; образ ліричного героя ; саркастичне ставлення до літературознав­чих та критичних публікацій, у яких йшлося про впливи, нахили, форму­вання письменника ; такі складники, як традиції українського народного гумору, іскристий сміх “Енеїди”; сатирично-тумормстичні повісті Квітки-Основ’яненка, інтонації Шевченка .

У дусі згадуваної “маски” щиросердне “зізнання” Остапа Вишні про те, як він став письменником: “У 1921 році почав працювати в газеті “Вісті” перекла-дачем.

Перекладав, перекладав, а потім думаю собі: “Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потім – письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник.

Кваліфікації, – думаю собі, – в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, – думаю собі, – робитиму”. І зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. І пишу собі…”.

Уже протягом двадцятих років Остап Вишня видрукував близько 25 збірок “Вишневих усмішок”: “Вишневі усмішки “, “Вишневі усмішки кримські”, “Вишневі-усмішки літературні” та інші. Він був най-популярнішим письменником 20-х рр. Теми його усмішок найрізноманітніші: політичне, господарське культурне життя.

Найсильнішим виступає письменник як гумористичний описувач побуту післяреволюційного села.

Визволений з беріївських таборів у 1944 р., Остап Вишня знову стає улюбленим і популярним письменником в Україні. У цьому ж 1944 р. ви­друкувана його “Зенітка”.

Письменник писав про свою гумореску “Зенітка”: “Я хотів у тяжкі, грізні часи писати щось дуже веселе… щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто таки зареготалися. Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказати б, мобілізаційну підбадьорювали ну роль”. В основі композиції гуморески діалог оповідача з її героєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: “Та хто зна!

Чи сімдесят дев’ять, чи вісімдесят дев’ять? Хіба їх полічиш?” Цією деталлю підкреслено всена­родність війни з окупантами. Складається гумореска з двох частин: “соп-рикосновеніє” діда Свирида з фашистами і побутові “страже-нія” з бабою Лукеркою – покійною дружиною, в яких дід “так напрахтикувався, що ніяка війна мені ані під шапку”. У першій частині Остап Вишня застосо­вує засоби сатири – бурлескну лексику, лайливі, принизливі слова, вжи­вання форми середнього роду замість чоловічого, саркастичні інтонації.

Вила-трійчата, якими Свирид “як щурят подавив” гітлерівців, виростають у гіперболізований образ народної “зенітки”. У другій частині, де йдеться про війну з бабою Лукеркою, панує гумор – запальний, вогнистий, що викликав регіт великих аудиторій. Засоби комічного тут – військова тер­мінологія у розповіді про бабу Лукерку, русизми тощо.

Природа була для Остапа Вишні джерелом життя і натхнення. Ніжно, усією душею відчував він її красу, любив її чудові створіння. Протягом ба­гатьох післявоєнних літ письменник створював невеличкі за розміром, поетичні за “звучанням, наснажені ласканою лірикою твори. Вони нагадують більше вірші у прозі, ніж жарти гумориста, хоча блискітки сміху раз у раз поблискують на їх поверхні. “Лисиця”, “Відкриття охоти”, “Заєць”, “Про мудрого зайця”, “Бекас”. “Вовк” та інші склали “Мисливські усмішки”, які посідають значне місце у творчості письменника. У цих маленьких шедев­рах особливо яскраво виявилося органічне злиття двох граней незвичайного таланту Остапа Вишні – гумору і лірики.

У “Мисливських усмішках” не­має закликів любити природу. Як справедливо сказав М. Рильський, в Оста­па Вишні “в душі поезія цвіла”, а справжня поезія не буває прямолінійною, декларативною. Природа в “Мисливських усмішках” одухотворена. Пись­менник наділяє її почуттями і мудрістю, глибоким всепроііикаючим розу­мінням таємниці Всесвіту. Пейзажі Остапа Вишні – це ліричні малюнки, сповнені змін, руху, оновлення, настроїв, то радісних, то журливих. “Осінь…

Ось палає кленовий лист, – умер він, одірвався з рідної йому га­лузки і падає. Він не падає сторч ііа землю – ні. Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і мліти серед завмерлих собратів своїх…

Він круж­ляє на галявині, то вгору підноситься, то хилиться до землі… Навесні на йо­го місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою уми­ватиметься… ” . Ліричний герой “Мисливських усмішок” – людина дотепна, оптимістична, завжди у життєрадісному настрої.

“Мисливські усмішки” – яскрава сторінка не тільки в багатогранній творчості Остапа Вишні, айв усій українській сатирично-гумористичній літературі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні


твір зно біла ворона
Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні