Головна ⇒ 📁Твори на вільні теми ⇒ Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – перлина світової інтимної лірики

Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – перлина світової інтимної лірики

В зів’ялих листочках хто може вгадати красу всю зеленого гаю?….. Хто взнає, який я чуття скарб багатий В ті вбогії вірші вкладаю? І. Франко У 1896 році побачила світ збірка поезій “Зів’яле листя” Івана Франка. Поява її викликала неабиякий резонанс у тогочасному галицькому оточені митця: недуги підхвалювали автора, радіючи, що він нібито покінчив із громадянською лірикою і перейшов до мотивів, так би мовити, занепадницьких – “журба”, “сум”, “кохання”. Друзі також не зрозуміли Франка: що сталося з поетом-борцем, “вічним

революціонером”?

Але ні перші, ні другі не відчули: народилася перлина не лише Франкової, а й світової інтимної лірики, що силою виражених почуттів буде хвилювати серця сучасників і нащадків. Довгі десять років створювалася збірка “Зів’яле листя”. Недаремно автор дав їй підзаголовок “Лірична драма”. Три “жмутки” – це ніби три дії, зміст яких – життя і нещасливе кохання ліричного героя.

Звичайно, його не можна ототожнювати з автором, але відомо, що й у долі Франка було місце для щирого, часом трагічного кохання, що залишило гіркий слід у душі поета. Із віршів постає ідеал коханої:

дівчина вродлива, щира, розумна, цілісна особистість – за яким, мабуть, тужив Іван Франко, але в житті не знаходив: Я не тебе люблю, о ні, люблю я власну мрію. Кохання – порухи чутливої душі, “тихе зітхання”, “незгоєні рани, невтишені жалі”… Воно надає людині впевненості, сміливості, надихає її: Я понесу тебе в душі на дні, Облиту чаром свіжості й любові, Твою красу я переллю в пісні, Коралі уст у рими голосні. Але кохання – і як той вогонь, що “враз і гріє й пожирає”, якщо воно нероздільне, нещасливе. Мабуть, тому у відчаї ліричний герой вирішує піти з життя.

Таким чином, напруга почуттів змінюється так: життєствердження через кохання – розчарування – зневіра і розпач. Особисто мені найбільше сподобалася поезія “Червона калино, чого в лузі гнешся?”, що, покладена на музику, стала відомою піснею. Головні герої – традиційний в українському фольклорі образ червоної калини, що уособлює жіночність, красу, та дуб – символ парубоцтва, сили, витривалості. Твір побудований у формі діалогу між персонажами. Калина – ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях – заміжжя й сімейні турботи. Є в них і сміливість, і щедрість душі, але для людського щастя цього замало: на перешкоді несхитність традицій, застій, що панував у сім’ях.

Нездійсненні бажання, оманливі надії, втрачені ілюзії… Дуб не може збагнути, що його міць і воля несуть гніт іншим, заслоняючи від них життєдайне світло сонця: Я вгору не пнуся, я дубам не пара, Я дубам не пара; Та ти мене, дубе, отінив, як хмара, Отінив, як хмара. Тільки після ознайомлення із збіркою “Зав’яле листя” я зрозуміла: І. Франко не тільки письменник-борець, але й людина – лірик, яка кохає і ненавидить, сподівається і зневірюється. Кохання дає людині натхнення, творчу наснагу. Так, кожний закоханий – поет, тільки не кожен може це передати віршами.

Але однаково почуття його поетичні.