КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН
КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН (псевд – Белебень, Т. Вешняк, Гладкий, Гургурдядько, Данило Юс, Денис Федоренко, Євгеній Горницький, Іван Горза, Іродчук, Ломус, Макаров, Макогон, Необачний, Николай М., Опанас Прач, Йанько Нєбреха, Петро Забоцень, Ратай Павло, Панько Казюка, Панько Олелькович, Ф. П. Хорчечко, Хуторянин, Kulesz Pantaleon, К, ПК, Н. М. та ін.; 07.08.1819, м. Воронеж, тепер Шосткінського р-ну Сумської обл. – 14.02.1897, х. Мотронівка Борзненського р-ну Чернігівської обл.) – письменник, літературний критик, історик, фольклорист та етнограф, перекладач, мовознавець,
Народився в дрібно-поміщицькій родині нащадків козацько-старшинського роду, що, втративши дворянство, займалася хліборобством. У1833 – 1837 рр. навчався у Новгород-Сіверській гімназії, по закінченні якої працював приватним учителем в заможних родинах. 1837 р. вступив до Київського університету спочатку на словесний, а згодом на юридичний факультет, але незабаром був виключений через відсутність документа про дворянство. У 40-х роках учителював у Луцьку, Рівному, Києві (тут він був лектором російської мови для студентів – іноземців університету). Мандруючи по Україні, збирав фольклорно-етнографічні матеріали,
1845 р. переїхав до Петербурга, де був учителем словесності в гімназії та викладачем російської мови для іноземних слухачів університету. Петербурзькою академією наук був відряджений за кордон для вдосконалення знань із слов’янської культури та історії, але 1847 р. у Варшаві заарештований за належність до Кирило-Мефодіївського братства. Був засуджений до ув’язнення та адміністративного заслання в Тулу з царською забороною друкуватися. В Тулі спочатку служив у канцелярії губернатора, а потім редагував неофіційну частину “Губернских ведомостей”. Працював над вивченням світової літератури та російської історії, наслідком чого стали студія “История Бориса Годунова и Димитрия Самозванца” та роман у віршах “Евгений Онєгин нашего времени” з численними автобіографічними елементами. В порушення царських заборон опублікував під псевдонімами кілька оповідань і роман “Алексей Однорог” у журналі “Современник”.
Відбувши заслання, П. Куліш повернувся до Петербурга, де вступив на державну службу й поринув у наукову та літературну роботу. До повернення права друкуватися (1856) виступав у пресі під псевдонімами. В журналах “Современник” і “Отечественные записки” надрукував простору “Историю испанской литсратурн” (1852), глави з майбутньої фундаментальної праці “Опыт биографии Николая Васильевича Гоголя” (1852 – 1854). У 1853 – 1855 рр. в маєтку Аксакових Абрамцево на проханім матері М. Гоголя збирав і опрацьовував матеріали для двотомних “Записок о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленных из воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем” (1856) та шеститомної збірки “Сочинений и писем Н. В. Гоголя” (1857). Систематизувавши раніше зібрані фольклорно-етнографічні матеріали, видав двотомні “Записки о Южной Руси” (1856), де вперше анонімно було опубліковано поему Т. Шевченка “Наймичка” і застосовано розроблений П. Кулішем правопис “кулішівка”, що став важливою віхою формування основ сучасного українського фонетичного правопису. 1857 р. вийшла його “Граматка” – одна з перших українських букварів і читанок.
Для здійснення широких задумів щодо видання творів українських письменників 1857 р. заснував у Петербурзі власну друкарню, де вийшли “Народні оповідання” Марка Вовчка (1857), повісті Г. Квітки-Основ’яненка, дешеві книжечки з серії “Сільська бібліотека” та ін. Тут же періодично друкувався російський сатиричний журнал “Искра”.
1858 р. разом з дружиною побував у Німеччині, Бельгії, Швейцарії. Після тривалих безуспішних домагань права заснувати українське періодичне віщання 1860 р. видав альманах “Хата”, де, крім власних, були вміщені твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Є. Гребінки, Я. Щоголева, П. Кузьменка, Ганни Барвінок, М. Номиса й велика програмова стаття видавця “Переднє слово до громади. Погляд на українську словесність”. Плановані продовження альманаху світу не побачили. Спільними зусиллями з Т. Шевченком, М. Білозерським і М. Костомаровим вдалося організувати журнал “Основа” (1861 – 1862), в якому вів відділ критики й бібліографії. 1861 р. знову здійснив подорож по Західній Європі, звідки привіз низку власних віршів і поем, що ввійшли до збірки “Досвітки” (1862). У 1863-1868 рр. служив у Варшаві чиновником особливих доручень, директором відділення духовних справ і членом комісії для перекладу польських законів. Зав’язав тісні стосунки з галицькими діячами культури, допомагав (і власними коштами) у заснуванні та виданні журналу “Правда” (1867). З початку 70-х років жив у Петербурзі, редагував “Журнал министерства путей сообщения” (1873-1874), видав тритомне дослідження “История воссоединения Руси” (1874- 1877), в якому негативно оцінював селянські та козацькі повстання і їх співців (у тому числі Т. Шевченка), ідеалізував культуртрегерську місію польської і української шляхти та російського царизму. Залишивши державну службу, до кінця свого життя жив на хуторі Мотронівка (перейменував на Ганнину Пустинь), періодично виїжджаючи до Галичини й Західної Європи. Здійснив кілька спроб нових видань, та, зазнавши невдачі, власними коштами підгримував видання М. Павлика й І. Франка (журнал “Народ”, газета “Хлібороб”), 1879 р. уклав збірку власних публіцистичних статей “Хуторская философия и удаленная от света поезия”, де в руссоїстському дусі обстоював переваги патріархального сільського життя над міським, самобутні шляхи розвитку української “селянської” нації, нерозривність суспільного процесу і людської моралі. Видав у Львові публіцистичну брошуру “Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 року”, в якій прагнув об’єднати зусилля нових поколінь української і польської інтелігенції для спільної праці. В хуторській самотині заповзято творив оригінальні лірику, поеми й драми, переспівував і перекладав твори Й. В. Гете, Ф. Шиллера, Г. Гейне, Дж. Байрона, російських поетів та Біблію. Видав збірки “Хуторна поезія” (1882), “Дзвін” (1893), “Позичена кобза” (1897), тритомну історичну працю “Отпадениє Малоросии от Польши” (1888 – 1890).
За висловом І. Франка, П. Куліш був у плеяді українських літературних корифеїв “перворядною звіздою”. Будучи надзвичайно творчо плідним, залишив величезну кількість художніх творів різних жанрів, літературно-критичних студій, статей, рецензій та наукових і публіцистичних праць. Серед прозової спадщини першорядне місце належить романові “Чорна рада. Хроніка 1663 року” (перша редакція 1845 -1846 рр., окремі віщання українською і російською мовами 1857 р.), що започаткував жанр історичного роману в українській літературі. Високою майстерністю позначені романтичні оповідання “Орися” (1857), “Дівоче серце” (1862), “Гордовита пара” (1861), етнографічно – побутові оповідання “Січові гості”, “Мартин Гак” та ін., а також ряд оповідань і повістей російською мовою.
Характерними для різноманітної за жанрами поезії П. Куліша (збірки “Досвітки. Думи і поеми”, “Хуторна поезія”) є мотиви національної туги, прославлення героїчного історичного минулого, осуду тих явищ національної історії, що мали руйнівний характер, заважали здійсненню державницьких прагнень, роздуми про становище митця в сучасному світі, возвеличення культурно-просвітницької місії українського слова. Прийнявши з власної ініціативи ношу продовжувача поезії Т. Шевченка, П. Куліш створив ряд високохудожніх зразків сатирично-викривальної, філософсько-психологічної, медитативної лірики та епічних творів, позначених жанровим і метрично-інтонаційним різноманіттям. Вершиною поетичної творчості була остання збірка його оригінальних поезій “Дзвін” (1893), в якій традиційні політично-визвольні, морально-філософські, медитативно-інтимні мотиви здебільшого втілювались у високомистецьку форму, що дало підстави І. Франкові віднести їх з огляду на зміст, форму і мову “до перлів нашої поезії”, хоча водночас критик зазначав і те, що було в них “псевдополітичного і псевдокультурного, непоетичного”. В останні роки життя П. Куліш написав кілька великих ліро – епічних поем, зокрема “Магомет і Хадиза”, “Маруся Богуславка”, “Григорій Сковорода”, “Куліш у пеклі” (1891), створив “Драмовану трилогію” (“Байда, князь Вишневецький”, “Петро Сагайдачний”, “Цар Наливай”, 1896). Підготував збірку “Хуторні недогарки”. Переклади світової літератури, зроблені письменником, прилучали українського читача до культурних надбань інших народів, розширювали та збагачували жанрово-образні й мовностильові ресурси українського красного письменства.
Ще з 50-х років П. Куліш виступав з рядом літературно-критичних статей, передмов і післямов до творів українських письменників (і до своїх власних), ставши, по суті, першим професійним українським критиком і літературознавцем (“Об отношении малороссийской словесности к общерусской. Зпилог к “Черной раде” (1857), “Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги “Народні оповідання” Марка Вовчка” (1857), “Что такое поззия и что народная поззия” (1859) та ін., вміщені в журналах “Русская беседа”, “Русский вестник”, “Современник”, “Народное чтение”). Крім регулярного інформування про поточну літературу та її рецензування, в “Основе” надрукував ряд статей з історії української літератури: “Обзор украинской словесности” від Климентія Зіновіїва до І. Котляревського і П. Гулака-Артемовського, “Характер и задача украинской критики”, епістолу “Чого стоїть Шевченко яко поет народний?” тощо. Позитивним у виступах Куліша були відстоювання прав і піднесення престижу української літератури, боротьба з шовіністично-нігілістичним ставленням до рідної культури, критика примітивізму й графоманства, що компрометували літературу й псували смак читачів. Суперечливою була його теорія “етнографічної достовірності”. Виходячи з неї та концепції морально-учительного призначення літератури, він надміру підносив патріархальні, консервативно-дидактичні риси творчості Г. Квітки-Основ’яненка, недооцінював творчість І. Котляревського, Марка Вовчка, Т. Шевченка.
Загалом же складна творчість П. Куліша належить до найцінніших здобутків української культури. Вона сприяла піднесенню національної літератури до світових обширів і створила ряд перспективних традицій, що провістили чимало тенденцій української літератури XX ст.
Літ.: Шенрок В. П. А. Кулиш: Биографический очерк. К, 1901; Петров В. Пантелеймон Куліш у п’ятдесяті роки. К., 1929; Петров В. Романи Куліша. X., 1930; Бернштейн М. Д. Пантелеймон Куліш // Історія української літературної критики. К., 1988; Нахлік Є. К. Пантелеймон Куліш. К., 1989; Зеров М. Поетична діяльність П. Куліша // Зеров М. К. Твори: У 2 т. К., 1991. Т. 2; Шерех Ю. Кулішеві листи і Куліш в листах // Шерех Ю. Третя сторожа. К, 1993; Гуляка Б. Становлення українського історичного роману. К., 1997.
П. Федченко





КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН
задивляюсь у твої зіниці скорочено
Related posts:
- Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко Серед активних борців за майбутнє України, за утвердження нашої мови, культури в кінці першої половини – другої половини XIX століття були Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш. Доля цих людей різна, а об’єднує їх одне –...
- Пантелеймон Куліш перекладач Пантелеймон Куліш – всебічно обдарований письменник, передусім палкий патріот України, який протягом усього життя невтомною повсякденною працею доводив безмежну свою любов до рідної землі, до українського народу. Він же був відомим перекладачем. Так, у 1864-1868...
- Пантелеймон Куліш. Куліш-перекладач Пантелеймон Куліш – всебічно обдарований письменник, передусім палкий патріот України, який протягом усього життя невтомною повсякденною працею доводив безмежну свою любов до рідної землі, до українського народу. Він же був відомим перекладачем. Так, у 1864-1868...
- Роль поета і літератури в суспільному житті (за віршем “До кобзи”) – ІІ варіант – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ II варіант П. Куліш був сучасником Т. Шевченка і багато в чому його однодумцем. Так, йому теж боліли страждання народу, з яким він відчував нерозривний зв’язок, хоч велику частину...
- Пантелеймон Куліш – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – 90-Х РР. XIX СТ. Пантелеймон Куліш (1819-1897) Пантелеймон Олександрович Куліш народився 26 липня 1819 р. на хуторі поблизу містечка Вороніж на Чернігівщині в...
- Пантелеймон Олександрович Куліш Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897 pp.) Пантелеймон Куліш відомий в історії української літератури як письменник, поет, драматург, перекладач з багатьох європейських мов. Він зробив величезний внесок у розвиток української культури, літератури та мистецтва як літературознавець та...
- Поезія – Пантелеймон Олександрович Куліш Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897 pp.) Поезія Поезія – це зафіксоване в поетичних рядках почуття. Поетичний доробок Пантелеймона Куліша налічує п’ять поетичних збірок оригінальних творів громадсько-політичного та інтимного характеру, історичні та побутові поеми, збірки: “Досвітки”, “Хуторна...
- Проза – Пантелеймон Олександрович Куліш Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897 pp.) Проза Пантелеймон Куліш захоплювався європейським досвідом історичної літератури, тому його турбувала відсутність жанру історичної прози в українській літературі. Цю прогалину він спромігся заповнити власними прозовими творами на історичну тематику, ще...
- Куліш Пантелеймон Олександрович Куліш Пантелеймон Олександрович (1819-1897) Народився П. О. Куліш 7 серпня 1819 р. у містечку Вороніж колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер – Шосткинський район Сумської області). Панько Куліш, так він згодом підписуватиметься, був дитиною від...
- Ідея національно-визвольної боротьби за самостійну Україну в поезії П. Куліша – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Я не поет і не історик – ні! Я – піонер з сокирою важкою: Терен колючий в рідній стороні Вирубую трудящою рукою. П. Куліш Пантелеймон Куліш належить до тих...
- Куліш – біограф і видавець творів Гоголя В 1856 і 1857 роках П. Куліш після довгої перепідготовчої праці видав книгу в 2-х томах “Записки о жизни Гоголя”. Тоді ж таки Гоголева мати попросила Куліпіа, щоб він випустив твори Гоголя. Впорядкувавши рукописи, Куліш...
- Мова – найцінніший скарб нації (за поезією “Рідне слово”) – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (за поезією “Рідне слово”) П. Куліш як поет і патріот українського народу багато значення надавав мові. Багато хто навіть у XIX сторіччі вважав, що ця мова придатна тільки для...
- Образ Орисі за оповіданням “Орися” – V варіант – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 6 клас V варіант Пантелеймон Куліш був полум’яним патріотом України, борцем за збереження її національної самобутності, прадідівських звичаїв та традицій. Прикладом втілення авторської позиції є оповідання “Орися”. Це маленький шедевр – романтичне оповідання-ідилія. У центрі...
- Ідеалізація і романтизація образів Сомка, Шрама, Череваня в романі “Чорна рада” – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Багато чорних сторінок знаходимо в історії українського народу. Не тільки славу здобували наші пращури, а й поразки. Але найганебнішою завжди вважалася зрада вітчизні і рідному народові заради власної користі....
- Алегоричні образи в поезії “До кобзи” – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Важко було письменникам творити в умовах винищування українського слова. У часи, коли кожний твір, що мав надрукуватися, підлягав гострій критиці і прискіпливому цензуруванню! Але за допомогою різноманітних художніх засобів...
- “Рідне слово, рідний розум – рідна й правда буде” (П. Куліш) П. КУЛІШ, МАРКО ВОВЧОК 9 КЛАС УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ П. КУЛІШ, МАРКО ВОВЧОК “Рідне слово, рідний розум – рідна й правда буде” (П. Куліш) На теренах української культури XIX століття Пантелеймон Куліш виділяється як один із небагатьох...
- Образ Орисі за оповіданням “Орися” – ІV варіант – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 6 клас І V Варіант Пантелеймон Куліш, прагнучи показати ідеал країнської дівчини, створив романтичне оповідання “Орися”. Головна героїня оповідання-дочка сотника Орися. Письменник не вдається до детального опису її. овнішності, але зрозуміло, що Орися була дівчиною...
- Роль поета і літератури в суспільному житті (за віршем “До кобзи”) – І варіант – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І варіант У Новому Заповіті вустами Апостола Іоанна мовиться: “І спочатку було Слово, і Слово було Бог. Усе через нього почало бути. В ньому було життя, і життя було...
- До рідного народу – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ Скорочено До рідного народу, Подаючи йому український переклад Шекспірових творів Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Предків наших, тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину! Оттака-то слава наша. Слава України! Шевченко Народе...
- Образ Орисі за оповіданням “Орися” – І варіант – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 6 клас І варіант В оповіданні Орися постає дуже вродливою, чемною дівчиною. Вона шанує й слухається свого батька, Поважає старого Гриву, який усе життя прожив з її батьком і вірно служив йому. Зовнішня врода Орисі...
- ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ ЛІТЕРАТУРА наприкінці XVIII – на початку XX століття ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ (1819-1897) Письменник, перекладач, літературний критик, етнограф, історик, мовознавець. Роман “Чорна рада” (1857) Ключові слова: – епос; – перший в українській літературі історичний роман; – роман...
- Чорна рада. Хроніка 1663 року – Пантелеймон Олександрович Куліш Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897 pp.) “Чорна рада. Хроніка 1663 року” Роман П. Куліша “Чорна рада. Хроніка 1663 року” – значне досягнення української історичної прози XIX століття. Тарас Шевченко так писав у листі до Куліша 5...
- Пантелеймон Куліш. “Чорна рада”. Короткий виклад та художня характеристика твору Пантелеймон Куліш Пантелеймон Куліш – український письменник, поет, фольклорист, етнограф, перекладач, літературний критик, редактор, видавець, культурно-історичний, діяч, мовознавець, фундатор української орфографії. “Куліш – перворядна звізда в нашому письменстві, великий знавець народної мови, а притім добрий...
- Пантелеймон Куліш, Історія української літератури XIX ст. століття За словами I. Франка, Пантелеймон Куліш – це “перворядна звізда в нашому письменстві” , “один з корифеїв нашої літератури” . Разом із Т. Шевченком і М. Костомаровим він склав славетну наддніпрянську “трійцю” 40-60-х років, яка...
- Образ Орисі за оповіданням “Орися” – ІІ варіант – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 6 клас ІІ варіант П. Куліш написав дуже гарне оповідання “Орися”, що трохи схоже на легенду. Орися – головна героїня твору, українська дівчина. На початку твору “… вона краща і над ясную зорю в погоду,...
- Полковник і священик Шрам – ідеал українця-патріота, борця за незалежну Україну (за романом “Чорна рада”) – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Полковник і священик Шрам – ідеал українця-патріота, борця за незалежну Україну (за романом “Чорна рада”) У творчій спадщині П. О. Куліша “Чорну раду” справедливо виділяють якнайбільш самобутній, оригінальний твір....
- Тема 10. Пантелеймон Куліш III. Література кінця XVIII – початку XX ст. Тема 10. Пантелеймон Куліш (1819 – 1897) Пантелеймон Куліш (псевдоніми – Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) – український письменник, поет, фольклорист, етнограф, перекладач, літературний критик,...
- ЗНО – Пантелеймон Куліш Пантелеймон Куліш (псевдоніми – Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) – український письменник, поет, фольклорист, етнограф, перекладач, літературний критик, редактор, видавець, культурно-історичний, діяч, мовознавець, фундатор української орфографії. “Куліш – перворядна звізда в нашому письменстві,...
- Тема 10. Пантелеймон Куліш (1819 – 1897) – Літературний процес 40 – 60-х років XIX ст 9 клас III. Нова українська література Літературний процес 40 – 60-х років XIX ст. Тема 10. Пантелеймон Куліш (1819 – 1897) “Панько Куліш – це обдарована особа, неповторна і трагічна, навіть трагікомічна, народник без народу,...
- Показ козацького лицарства й любові до України в романі “Чорна рада” – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Роман “Чорна рада” – це найкращий твір письменника і перший український роман взагалі. Твір одночасно був написаний російською і українською мовами, вийшов з друку в 1857 році. Поява роману...