Крістоф Рансмайр

Крістоф Рансмайр народився 1954 року у Велсі , біл озера Траун у сім’ї сільського вчителя. В дитинстві пізнав смак джерель> ної води, полюбив сувору красу стрімких скель, відчув меланхолійність далеких альпійських хребтів та насолоду тишею. “Мої гори завжди зі мною. їх ви знайдете і в “Останньому світі”, – скаже він згодом. До школи ходив у Ройтгамі та Гмундені, в містечку Ламбах закінчив Бенедиктинську гімназію, у Відні вивчав філософію.

Особливо зацікавила Франкфуртська школа, роботи Т. Адорно та М. Горкгаймера, глибокий слід

залишила філософсько-естетична теорія трансцедентного мислення: “мистецтво – це відблиск того, що недосяжне для смерті, туга за чимось зовсім іншим”.

В університетські роки навчився сумніватися в ідеологічних і догматичних рецептах, почав роботу над дисертацією про політичні утопії та відношення індивідуальної свободи до суспільної. Наукову роботу не завершив, привабила письменницька діяльність. Про свої переконання К. Рансмайр говорить, що вони завжди були “ліві”, що перевагу він віддавав “гуманістичному розумінню анархізму”, а на виборах голосував за “зелених”. “Я – наслідок антиавторитарної

традиції”, – констатує письменник. Тривалий час К. Рансмайр працює журналістом, що до певної міри дає йому змогу вирішувати матеріальні проблеми, але, головне, відкриває неоціненні можливості спілкуватися та спостерігати, пізнавати життя безпосередньо. Робота над репортажами та есе шліфує його стиль, привчає лаконічно, виразно висловлювати думки.

Серед перших публікацій уже можна помітити напрям зацікавлень письменника: текст до фотоальбому “Осяйний захід” відображає проблеми неадекватного ставлення людини до природи, що часто призводить до спустошення, занепаду, відмирання; підготовка та авторська участь у збірці репортажів “У глухому куті. Повідомлення з Центральної Європи” свідчить про інтерес до болючих тем тоталітарних режимів, проблем взаємин між Заходом і Сходом.

Перший роман К. Рансмайра “Жахіття криги й пітьми” – популярна в літературі австрійського авангарду “полярна історія”. Це сповнений драматизму твір про австро-угорську наукову експедицію 1872-74 років до Арктики, відзначений критикою як стилістично досконалий інтелектуально-психологічний роман. Письменник органічно поєднує різноманітні жанрові можливості, тому не випадково характеристики цього твору були дуже неоднозначні: його розглядали на межі публіцистики й белетристики, називали “археологічно точною хронікою руйнування”.

Як це не раз буває в літературному житті, успіх наступного роману К. Рансмайра “Останній світ” привернув увагу читачів і до його попередньої творчості.

Історія “Останнього світу” досить незвичайна. Відомий німецький письменник, засновник і видавець серії “Інша бібліотека” Ганс Магнус звернувся до молодого автора з пропозицією підготувати і і. і нидавництва “Грено” прозовий переказ славетних “Метаморфоз” Пиідія. К. Рансмайр, працюючи над твором античного поета, інтерпре його, відчуває, що виходить за межі просторово-часової структури “Метаморфоз”, що вічні образи й теми античної міфології живуть V сучасності, їх зустрічаєш то у Відні, то в невеликому гірському селі ІІглопоннес чи на узбережжі океану в Бразилії. “Ці образи супроводжу-шііпі мене понад чотирнадцять років”, – признається письменник.

Де-міургїчне звільнення він знаходить у творчому “я”. Так з’являється’ оригінальний задум, своєрідна міфологізація дійсності. В опублікованому Ігодом “Задумі роману” К. Рансмайр дає лаконічну характеристику зміст свого твору. “Тема – зникнення і реконструювання літератури, поєнії; матеріал – “Метаморфози” Публія Овідія Назона”.

Твір К. Ранемайра знайшов широке коло читачів, здобувши визнанні! в німецькомовних країнах, протягом короткого часу був перекладений двадцятьма чотирма мовами світу. Пропонований українському читачеві переклад Олекси Логвиненка надзвичайно вдало передає особ-іпшості стилю та багатство мови оригіналу. Його визнано кращим перекладом 1993 року в Україні, відзначено премією ім.

Миколи Лукаша. Переклад цей зроблено класичною українською мовою, яка, воднораз, лиучить цілком сучасно.

Сам письменник живе й працює у Відні. “Я не відчуваю, що став :шаменитим”, – говорить він в одному з інтерв’ю, які дає досить неохоче. Йому притаманна меланхолійна інтелігентність, стриманість. Погляд неленаво-сірих очей задумливий, уважний.

Любить спокій, над кожною книжкою працює три-чотири роки, удосконалюючи її. Одягається, як правило, в чорне, і в цьому охоча до спостережень публіка завважила особливий постмодерністський стиль. Фінансова незалежність внаслідок літературного успіху дала змогу реалізувати давню мрію – подорожувати.

Півроку він проводить за письмовим столом, півроку в супроводі кількох близьких людей – у прадавніх лісах Канади, в Гімалаях, пустелях Мексики, у лабіринті островів Малайзії чи Таїланду, в джунглях Бразилії чи в каньйонах Арізони й Невади. Завжди пішки, забираючись у найнедоступніші місця. Супутники ідуть поодинці, насамоті з собою.

К. Рансмайр зауважує: “Я не належу до людей, що неодмінно повинні зміряти своїм кроком Гренландію. Але милування краєвидом, як, наприклад, пустелею, дає мені неймовірну полегкість. Це завжди шлях через власну історію, шлях до очищення.

З кожним кроком усе, що гнітило, залишається позаду. Коли йдеш сам, усе власне життя постає перед тобою виразніше й контрастніше. Вже не помічаєш слідів часу, проходиш крізь куліси, за якими відкривається саме та епоха, в якій хочеш побувати, бо ці величні краєвиди не могли постати перед очима спостерігача сотню чи триста тисяч років тому набагато іншими, ніж тепер”. У нагрудній кишені – записник з олівцем. Так народжуються нові задуми, нові твори. “Успіх “Останнього світу”, – признається автор, – ще нічого не довів, практично я знову “на нулі”.

Закінчивши книгу, опиняєшся на початку наступної історії”.




Крістоф Рансмайр


майстер корабля читати скорочено
Крістоф Рансмайр