Крик болю і туги за рідною Україною у поезії Павла Грабовського

Сутність лірики талановитого українського поета Павла Грабовського, ім’ям якого пишається наша вітчизняна література, Іван Франко влучно передав словами: “Крик болю і туги за рідною Україною”. І, дійсно, коли читаєш щирі рядки, сповнені сердечного запалу, поєднаного з невимовним сумом, зримо відчуваєш муки поета-патріота, відірваного на довгі десятиріччя від рідної землі, її культури, позбавленого можливості працювати на національній ниві. …Останнім часом в сучасному сьогоденні ми часто застосовуємо це горде слово “патріот”,

використовуючи його у запальних промовах й гаслах. Та чи розуміємо ми його так само глибоко, відверто, із загостреним почуттям відповідальності, як розумів справжній патріотизм Павло Арсенович? Чи кожний із сучасних “патріотів” може сердечно заявити, що служіння справі рідного народу є його настановчим життєвим кредо? На жаль, мабуть, далеко не кожний. Ось чому Павло Грабовський, який із тридцяти восьми років життя двадцять провів у засланнях за свої патріотичні переконання, розкриває сучасним українцям незбагнену для багатьох річ: якщо у людини є батьківщина, рідна земля, – це вже неабияке щастя!

Втрата

її – велике горе, що дорівнює смерті. У вірші “Рідний край” поет говорить: Дома все тебе дратує, Порошинка дошкуля; Хто що скаже, пожартує, – Втік би зараз відціля… А не вспівши край свій кинуть, Туга зараз забере; Спогадання роєм линуть, Забувається все зле. Читаючи ці рядки, я чомусь пригадала цикл нарисів – листів сучасного харків’янина – емігранта із Канади, які є ніби ілюстрацією до наведеного уривка.

Патріотичні переконання Павла Грабовського визначили і пафос його творчості. У пристрасному заклику “Уперед за край рідний та волю”, яким починається вірш “Уперед” виражено найзаповітніші бажання поета. Тут органічно поєдналися його любов до України з прагненням побачити її народ звільненим від важкого ярма, що отруювало життя знедоленої людини: Щоб Русь порізнена устала З-під віковічного ярма І квітом повним розцвітала У згоді з ближніми всіма! У поезіях збірки “Пролісок” вилилася туга за рідним краєм, за близькими людьми, за тією громадською працею, якій поет віддав увесь свій юнацький запал.

Власне, саме з цієї збірки патріотична тема стала провідною у творчості Грабовського і реалізувалася у багатьох творах, джерелами яких були згадки про батьківщину, розмови з ув’язненими українцями, книжки про Україну, її історію. Поет подає символічний образ рідної України, називаючи її “серце-нене” , закликає всіх зібратися “докупи” під єдиним гаслом: “Шлях любові та освіти нас навіки поєдна!” . Все, що стосувалось України, турбувало серце митця; велику увагу він приділяв єднанню й самобутності української нації. Щоб зберегти себе як народ, зазначав Грабовський, українці мають “дорости до загально освітнього рівня” , а це можливо тільки за збереження й розвитку питомих національних традицій. Поетичний образ України постає з рядків творів з ностальгійним мотивом . Картини чарівної українською природи, побуту протиставлені суворій сибірській реальності, підкреслюють глибоку тугу поета-патріота за рідною землею.

Я вважаю, що в наш час патріотичних гасел доречно частіше звертатися до поезій Грабовського, якому є що сказати нам.