Коротка біографія Пушкіна Олександра Сергійовича

Пушкін, Олександр Сергійович Поет, прозаїк Біографія Народився 6 червня 1799 року в Москві. Родовід Пушкіна досить складний. Його батько, Сергій Львович Пушкін, був людиною утворен і обдарованим, спілкувався з багатьма письменниками.

Бабуся Пушкіна, Марія Олексіївна, у дівоцтві Ганнибал, Дитинство майбутнього великого російського поета пройшло в Москві, де він жив з родителями, і Підмосков’я, куди Пушкін приїжджав на літо до бабусі. У сім’ї Олександра не дуже любили, його вихованням займалися гувернери-французи, а перше знайомство з

поетами й письменниками в Пушкіна відбулося ще в дитинстві, тому що його батько часто приймав у своєму будинку російських літераторів. Олександр Сергійович закінчив Царскосельский Ліцей, що відрізнявся прекрасним викладацьким складом.

Роки навчання в ліцеї залишили глибокий слід у душі Пушкіна, і через роки він із вдячністю й теплотою буде згадувати цей час і своїх товаришів по навчанню.

Перше серйозне визнання свого таланта Пушкін одержав ще в стінах ліцею, прочитавши в присутності Державіна “Спогаду про Царський Сель”. Талант Пушкіна оцінили його вчителі В. А. Жуковський, К. Н. Батюшков, П. А. В’яземський.

Також під час навчання молодий поет стає членом літературного суспільства “Арзамас”.

В 1817 році Олександр Сергійович закінчує Ліцей і починає роботу в Колегії іноземних справ у посаді колезького секретаря.

Робота чиновника не залучає Олександра Сергійовича, він вступає в літературне суспільство “Зелена лампа”, що має зв’язку з таємними організаціями, що розробляють проекти перебудови суспільства. Не захоплюючись політикою, Пушкін підтримує дружні відносини зі членами суспільства “Зелена лампа”. У цей час він пише такі вірші як “До Чаадаєва” , “Вільність” , “Село” і інші, а також працює над поемою “Руслан і Людмила”, що закінчує й публікує в 1820 році.

Критики обрушуються на поему, уважаючи, що Пушкін неприпустимо обійшовся з високим літературним стилем. В 1820 році Пушкіна викликають до генерал-губернатора Петербурга для пояснення політичних мотивів його віршів. Від посилання в Сибір Пушкіна рятують його друзі Карамзин, Чаадаєв, Глинка й інші, у результаті чого покарання замінене перекладом Пушкіна на службу в Катеринослав . Пушкіна занедужує і йому дозволяють для виправлення здоров’я поїздки на Кавказ і в Крим.

У тім же 1820 року Олександр Сергійович одержує нове призначення по службі в Кишенев, де він повинен працювати в канцелярії. В 1822 році видається так зване перше “південна поема” Пушкіна “Кавказький бранець”, що приніс авторові славу. В 1823 році, перебуваючи й Кншеневе, Пушкін починає роман “Євгеній Онєгін”.

У цьому ж році була задоволена його прохання про переклад по службі в Одесу, де він прожив рік, написавши вірша “До моря”, закінчивши поему “Бахчисарайський фонтан” і інші. Олександр Сергійович закохується в Е. К. Воронцову. Його суперник А. Н. Раєвський, що був друг, пише на Пушкіна доноси, серйозно ускладнюючи становище поета, і без того засланця, що перебувався в Одесі в якості.

Пушкіна просить про відставку.

Улітку 1824 року його відстороняють від служби й направляють у Михайлоиское під нагляд батька. Батько довідається про те, що його син уважається політично неблагонадійним і свариться з ним. Щоб рідше бувати будинку, Пушкін проводить час у друзів у сусідньому маєтку.

Цей період називають першої михайлонской восени в житті поета. В 1825 році до Пушкіна приїжджають у гості його друзі Пущин і Дельвиг. В 1825 році Олександр Сергійович написав трагедію “Борис Годунов”.

У цей період Пушкін багато працює, веде переписку із друзями й особисті щоденники. У ніч із 3 на 4 вересня 1826 г ода до Пушкіна приїжджає посильний з Москви й повідомляє, що Олександр Сергійович повинен з’явитися на коронацію Миколи І. Пушкіна вважає, що цей початок нових репресій, побоюється обшуку м спалює свої рукописи. Але побоювання Олександра Сергійовича виявилися зовсім безпідставними, Микола І прийняв його особисто й повідомив, що відтепер поетові оголошується особисте найвище імператорське заступництво, що означає звільнення від цензури.

Микола І обіцяє особисто читати твору Пушкіна.

Олександр Сергійович залишається в Москві, звикаючи знову до повної волі, багато працює, активно видаються його добутки. До поета приходить теперішня слава, критика до нього прихильна. Але період повної волі тривав не довго.

В 1827 році за вірш “Андре Шинье” починається розслідування, збільшене широкою популярністю до 1828 року поеми “ГаврІліада”. Розслідування було припинено завдяки особистому втручанню Миколи І, але за Пушкіним із цього часу був установлений поліцейський нагляд, про яке сам поет не знав.

Олександр Сергійович закохується у вісімнадцятирічну московську красуню Наталю Миколаївну Гончарову, згода на шлюб він одержує після другої спроби сватовства й відправляється в маєток батька Болдіно, щоб вступити в права володіння ім. У цей час у Росії лютує холера, деякі міста закриті на карантин, тому Пушкін три місяці змушений був прожити в Болдіно. Цей період творчості Пушкіна названий Болдинской восени.

Саме тоді були написані “Повести покійного Івана Петровича Белкина”, “Маленькі трагедії”, “Будиночок у Коломне”, “Казка про попа й працівника його Балді”, закінчений роман “Євгеній Онєгін”. У Болдинскую осінь Олександром Сергійовичем було написано більше 30 віршів. Двічі Пушкін намагався потрапити в Москву до улюбленого, але його зупиняли холерні карантини.

Положення Олександр Сергійовича було ускладнено й тим, що його майнові справи були дуже погані, він перебував у натягнутих відносинах сім’єю своєї нареченої. Але все це не перешкодило активному творчому підйому поета. В 1831 році Пушкін обвінчався з Гончаровой і переїхав у Петербург.

У цьому ж році він працює в архівах, збирає матеріали про Петра І, а також надходить на державну службу на посаду історіографа. Олександра Сергійовича в цей же час Ф. Булгарин обвинувачує в прихильності ліберальним ідеям, починається сховане цькування Пушкіна. Восени 1833 року поет їде в Болдіно . Цей період був настільки ж активним, як і під час попереднього перебування Пушкіна в Болдіно.

Олександр Сергійович починає писати “Пікову даму”, закінчує “Історію Пугачова” і “Мідний вершник”, а також пише “Казку про мертву царівну й семи богатирях” і “Казку про рибалку й рибку”.

У листопаді 1833 року Олександр Сергійович вертається в Петербург, йому дають чина камер-юнкера. Пушкіна ображений настільки незначною й принизливою посадою, його положення ускладнене фінансовими проблемами, тому що поетові необхідно містити сім’ю. Олександр Сергійович змушений відмовитися від публікації “Мідного вершника”, тому що сам імператор прочитав поему й зажадав значних скорочень, на що Пушкін піти не міг. Матеріальні проблеми стають усе серйозніше, Пушкін намагається вибратися з боргів, публікуючи “Пікову даму”.

У травні 1834 року Олександр Сергійович виявляє, що за ним установлене стеження, листи його прочитуються.

Він настільки обурений, що відразу ж подає у відставку, що Микола І сприймає як виклик владі. Жуковський, що мав вплив при дворі, приклав всі зусилля, щоб зм’якшити конфлікт, і це йому вдалося. Пушкіна одержує грошову позичку, що він повинен виплачувати протягом 5 років, перебуваючи на колишній посаді на державній службі.

До 1835 року Олександр Сергійович писав мало, інтерес публіки до нього впав. У цій ситуації Олександр Сергійович шукає вихід і знаходить його в створенні власного журналу. Уряд висуває Пушкіну ряд умов, забороняючи стосуватися політичної тематики, ставлячи журнал під нагляд цензури й дозволяючи видавати журнал лише один раз у три місяці. Пушкінський журнал був названий “Сучасником”.

В “Сучаснику” Олександр Сергійович надрукував свою “Капітанську дочку”, проігнорував заборону влади на публікацію політичних матеріалів.

Але успіху в публіки журнал не мав. 1837 рік. У цей час назріває серйозний конфлікт Пушкіна й Дантеса, що доглядало за дружиною Олександра Сергійовича. Першу дуель між Пушкіним і Дантесом удалося запобігти завдяки втручанню друзів Олександра Сергійовича, але друга дуель відбулася 8 лютого 1837 року, Пушкін був смертельно поранений і через два дні, помер




Коротка біографія Пушкіна Олександра Сергійовича
микола трублаїні пригоди