Конфлікт і характери в п’єсі А. Н. Островського “Безприданниця”

1. Розрахунок і почуття, їхня роль у розвитку сюжету. 2. Образ і доля Лариси Огудаловой. 3. Представники ділового миру в п’єсі.

4. Драма защемленого самолюбства: Юлій Карандишев.

У п’єсі “Безприданниця” А. Н. Островський наочно продемонстрував, що головною рушійною силою в суспільстві є гроші. Саме вони дають людині можливість керувати іншими, почувати себе впевнено й незалежно: процвітаючі ділки Кнурів і Вожеватов – шановні люди в місті, перед ними відкриті всі двері, і самі вони цілком усвідомлять всі переваги свого положення:

“Так із грошима можна справи робити, можна. Добре тому, Василь Данилич, у кого грошей-те багато”.

Немає такого “товару”, який не можна було б придбати за гроші: за них дворянин, що промотався, Паратов продає свою “воленьку”, їхніми різними хитростями вивуджує в багатих гостей мати Лариси, за гроші й саму Ларису, що розчарувалася в любові, готова їхати із Кнуровим, що не ладь розважитися. Спритний пройдисвіт, актор Щасливців, намагається витягти асі матеріальні вигоди зі свого знайомства з багатими людьми, наробивши боргів на їхній рахунок, а дрібний чиновник Карандишев щосили намагається зрівнятися

з багатіями, яким потай заздрить. Таким чином, ми бачимо, що в тої або інший ступінь гроші впливають на поводження всіх персонажів п’єси А яку роль грають у розвитку сюжету почуття, у першу чергу любов?

Лариса, головна героїня п’єси, постійно перебуває в центрі уваги, про неї говорять, нею захоплюються.

Однак теперішню любов із всіх діючих осіб випробовувала тільки вона: “Я любові шукала й не знайшла. На мене дивилися й дивляться як на забаву Ніколи ніхто не постарався заглянути до мене в душу, ні від кого я не бачила співчуття, не чула теплого, серцевого слова” – до такого висновку приходить Лариса. Справді, хто з її оточення здатний на високі почуття? “Ні, якось я, Мокій Парменич, у собі цього зовсім не зауважую”, – говорить про любов молодий купець Вожеватов.

“Що таке “жаль”, цього я не знаюся У мене, Мокій Парменич, нічого заповітного немає; знайду вигоду, так усе продам, що завгодно” – от справжня сутність Паратова, що довгий час здавався Ларисі “ідеалом чоловіка”. А Ларисі ця людина безсоромно брехала: “…У мені вродженого торгашества немає; шляхетні почуття ще ворушаться в душі моєї”. Кнурів – той принаймні чесний: “…

Я готовий запропонувати вам такий величезний зміст, що самі злі критики чужої моральності повинні будуть замовчати й роззявити роти від подиву”. Та й Карандишев, що заявляє, що любить Ларису, ставиться до неї так само, як і всі інші – як до речі, думаючи, що він має право розпоряджатися її долею, її життям: “Так не діставайся ж ти нікому! ” Внутрішній конфлікт п’єси й полягає в тім, що при значній увазі з боку навколишня Лариса насправді безмірно самотня. Мало цього – її поняття й устремління не вписуються в систему пануючих у суспільстві цінностей.

Лариса далека розрахунку й удавання, і це стає причиною її щиросердечних страждань.

Але вона, при всіх своїх високих достоїнствах, не вміє оцінювати людей. Зовнішній блиск Паратова вона приймає за справжню широту душі; вона вірить цій людині навіть після того, як він зник, попередньо наговоривши гарних слів про свою любов. Тому що в Ларисі немає неправди, вона не бачить її й в інші; обурюючись, що “всі себе люблять”, що всі думають тільки про себе, вона теж, по суті, не бачить навколишніх, міряє їхніми власними мірками. Її рішення вийти заміж за Карандишева – найвищою мірою нерозумне рішення: ще до весілля ясно, що вона, чуйна, ранима й горда, не уживется сетим людиною, у якому надзвичайно розвинений низинний власницький інстинкт і болісно загострений самолюбство. І на свій нареченого, як і на кохану людину, Лариса не хоче й не вміє подивитися тверезо – вона відгороджується від сьогодення Карандишева примарними картинами майбутнього сімейного життя, у якій дівчина сподівається знайти щиросердечний спокій.

Але хіба можливо знайти щиросердечну гармонію, перебуваючи в суспільстві людини, якого не любиш і навіть не поважаєш? “…Ви занадто крейди, занадто незначні для мене”, – але хіба це справедливо тільки у відношенні Карандишева? А Паратов?

Він адже теж, при всьому своєму блиску, якого так бракує Карандишеву, не заслуговує поваги. У п’єсі “Безприданниця” Островський майстерно показав не тільки характер головної героїні, але й навколишніх її людей. Потомствені купці Кнурів і Вожеватов, незважаючи на той цинізм, з яким вони кидають жереб, кому взяти Ларису на зміст, все-таки виявляються честнее дворянина Паратова.

“Чесне купецьке слово” ще має цінність у поданнях Кнурова й Вожеватова: “…Давши слово, тримайся; а не давши, кріпися!” Чесність цих практичних людей, нехай і не обтяжених високими духовними ідеалу, вигідно відрізняє їх від Паратова, аморальна й жорстока неправда якого й стає однієї із причин загибелі Лариси.

Островський показує й інші характерні риси процвітаючих ділків: гордовитість Кнурова, що розмовляє лише з деякими вибраними, дотепне святенництво Вожеватова, щоб уникнути зайвих пліток питуще шампанське так, немов це чай. Спритні ділки нишком посміюються над Паратовим, що занадто багато уваги приділяє світському лиску, любить витрачати гроші, не вважаючи, отчого він і промотався. Островський показує зсув, що відбувся в суспільстві, ціннісних пріоритетів: якщо колись дворянин користувався більшою повагою, чим представники купецтва , те тепер купці дозволяють собі жартувати над дворянською неощадливістю, показним шиком: “…Де ж йому!

Не панська ця справа. От ви вигоду знайдете, коли дешево-те купите”. Яскравим контрастом із самовпевненими підприємцями й блискучим паном Паратовим є образ Юлія Карандишева, нареченого Ларіни.

Бажання “повеличатися” виставляє цієї людини в жалюгідному, смішному виді. Головне лихо Карандишева навіть не в його незначних доходах, а в тім, що він тщится стати на дружню ногу з багатіями, забувши древню мудрість: “Гусак свині не товариш”. У цієї людини болісно загострене самолюбство – у глибині душі усвідомлюючи власну незначність, Карандишев болісно страждає від ревнощів. Він готовий ревнувати Ларису до кого завгодно; бажаючи хоч якось підняти власну значимість у її очах, він улазить у розмови з недоречними зауваженнями, намагається вказувати Ларисі, як вона повинна поводитися, дорікає її за неправильне, з його погляду, поводження.

Але всі ці жалюгідні потуги здаватися розумн і значним терплять нищівний крах – Карандишев усе більше розкриває свою особистісну неспроможність.

Убивство Лариси – це найвищий прояв низинних емоцій, які охоплюють Карандишева. Підбиваючи підсумок вищесказаному, можна сказати, що Островський не тільки майстерно відтворив особливості побуту певних кіл суспільства, показав трагічну невідповідність між миром чистогану й прагненням людської душі до безкорисливої любові, але й показав характери, які, за невеликими змінами, як і раніше існують вобществе.




Конфлікт і характери в п’єсі А. Н. Островського “Безприданниця”
мистецтво вічне