Колон

Related posts:

1. Парокситонна рима Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі) – суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І – Качуровський на противагу поняттю “жіноча рима”, оскільки воно...
2. Пентаметр Пентаметр (грецьк. pentаmetros – п’ятимірник) – в античному віршуванні дактилічний вірш, утворений подвоєнням першого піввірша гекзаметра, складається із 2 1/2 та 2 1/2 дактилічних стоп. Піввірші розмежовані цезурою. Заміна дактилів спондеями дозволяється лише у першому...
3. Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В...
4. Ритміка Ритміка (грецьк. rhythmikos – мірний, рівномірний) – вчення про ритм. Цей термін у віршознавстві вживається у двох значеннях: лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів; розділ віршознавства, спрямований на вивчення Р. у різних системах...
5. Розмір вірша Розмір вірша – визначальна умова структурування вірша. Для тонічної системи (дольник, верлібр тощо) Р. в. характерний кількістю наголосів та розташуванням цезури, для силабічної (восьмискладник, десятискладник і т. п.) – кількістю складів. та їх місцем у...
6. Парокситонна клаузула Парокситонна клаузула (грецьк. parxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі, лат. clausula – закінчення слова з наголосом на передостанньому складі) – закінчення віршового рядка з наголосом на передостанньому складі. Перелічіть усю громаду А тоді...
7. Алкеєва строфа Алкеєва строфа – одна з античних строф, власне чотирирядкова строфа, що складається з різнометричних (логаедичних) стоп; серед них розрізняється “алкеїв одинадцятискладник”, що містить ямбічні рядки з анапестом у четвертій стопі, “алкеїв дев’ятискладник” ямбічного вигляду та...
8. Амфімакр Амфімакр (грецьк. amphimakrds – між довгими складами), або Кретик (грецьк. kretikos – критська стопа) – стопа античного віршування з п’яти мор, що складається з довгих та коротких складів (- -∪). В українській силаботоніці подеколи А....
9. Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в...
10. Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні...
11. Стопа Стопа – в силабо-тонічному віршуванні – це група складів з певним, незмінним для даного вірша розташуванням у ній одного наголошеного і одного, двох або трьох ненаголошених складів. Від повторення стоп залежить розмір вірша....
12. Крата Крата (києво-руськ. – раз) – міра квантитативної системи версифікації, запропонована О. Квятковським з метою усунення традиційного поділу віршів на стопи, що, на його думку, відповідало б традиції саме російської версифікації. Він розрізняє малу крату (від...
13. Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І^-^І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів,...
14. Поетизація Поетизація – здатність уявляти, зображати дійсність прикрашеною П. – органічна риса української ментальності, спостережена багатьма науковцями (М. Костомаров, Б. Цимбалістий та ін.), що полягає в ліричному світосприйнятті, у намаганні розбудовувати своє життя за законами краси,...
15. Туюг Туюг – у поезії тюркомовних народів – подібний до рубаї вірш з омонімічними та каламбурними римами й редифом за схемою: ааба. В українській версифікації з’являється надзвичайно рідко: Я довго жив у яворів, а Аж поки...
16. Антиспаст Антиспаст (грецьк. antispastos – судомний, кульгавий) – чотирискладова стопа в античному віршуванні завдовжки в шість мор, яка поєднує ямб та хорей, подеколи так і називається: ямбо-хорей. В українській версифікації трапляється нечасто, здебільшого у фольклорі: І...
17. Зяяння, або Гіатус Зяяння, або Гіатус (лат. hiatus) – немилозвучний збіг голосних на межі префікса та кореня (поодинокий), у складних словах (зеленоокий) або в запозичених (аура). Українській мові з її принципом евфонії 3. мало властиве. Проте у версифікації,...
18. Імажинізм Імажинізм – літературна група і напрям у російській поезії (В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Єсенін, А. Маріенгоф, пізніше А. Кусиков та І. Грузинов), які з’явилися на літературному обрії в 1919, заманіфестувавши свою появу в журналі...
19. Віршування або Версифікація Віршування, або Версифікація (лат. versus – вірш та facio – роблю) – 1) мистецтво виражати свої думки у віршованій формі; 2) система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що...
20. Віршовий розмір або Метр Віршовий розмір, або Метр (грецьк. – metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, і якою...
21. Хоріямб Хоріямб – в античній версифікації – чотирискладова (шестиморна) стопа, що складається з хорея і ямба (- ∪ ∪ – ). В українській силабо-тонічній системі X. умовно називається сполука хорея та ямба, що трапляється при відхиленнях...
22. Античне віршування Античне віршування (лат. antiquum – стародавній) – різновид квантитативного віршування, що склався в еллінську та римську добу. Характеризується чергуванням довгих та коротких складів, бо в античних мовах різнилися довгі та короткі звуки. Стопа нагадувала музичний...
23. Склад Склад – найкоротший відрізок усного мовлення, що утворюється одним поштовхом видихуваного повітря; фрагмент звучання, в якому один звук (фонема) характеризується найсильнішим звучанням порівняно з іншими – попереднім і наступним. С. як елемент фонетичного словоподілу утворюється...
24. Герметизм Герметизм (італ. ermetismo, від ermetio – замкнений) – напрям в італійській поезії в період міжвоєнного двадцятиліття (Д. Унгаретті, Е. Монтале, С. Квазімодо, А-Гатто, Л. Сінісгаллі та ін.), започаткований Дж. Леопарді. Г. був естетичною реакцією на...
25. Літературна група Літературна група – об’єднання письменників, як правило, однієї літературної генерації (найчастіше молодих), котрі, поставивши перед собою спільну літературну мету, разом намагаються реалізувати її й тим самим виявити себе як певну єдність творчих особистостей. Л. г....
26. Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної...
27. Епод Епод (грецьк. epodos, від ері – безпосереднє слідування за чимось, додавання до чогось та ode – пісня) – приспів, власне, другий вірш ямбічного двовірша, складений із триметра та диметра; згодом – ліричний твір в античній...
28. Кондак Кондак (грецьк. kontakion) – основний жанр літургійної поезії, різновид поеми на біблійні сюжети, започаткований у VI ст., досяг розквіту у творчості Романа Солодкоспівця, невдовзі витіснився (VIII-IX ст.) жанром канону. К. охоплює від 18 до 24...
29. Мусамат Мусамат (араб., букв.: підвіска) – у середньовічній арабській, перській і таджицькій ліриці – вірші із шестирядковою строфою, що складаються із трьох бейтів, мають схему римування: ааааав сссссв dddddв. Перші зразки М. наявні у доробку поета...
30. Симетрія Симетрія (грецьк. symmetria – гармонія, розмірність) – розміщення частини художнього твору за принципом віддзеркалення. Прикладом С. може бути олександрійський вірш – дванадцятискладник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на шостому та дванадцятому складах. Симетричним вважається суміжне...