Класицизм як художній напрям у літературі XVІІ ст

В освічених колах суспільства спочатку Франції, а згодом і інших країн Європи на початку XVІІ століття сформувався погляд, що, не зрікаю-чись католицької побожності, людина має плекати свою внутрішню свободу. Так народжувався класицизм – мистецтво героїчної громадянськості. Прекрасне в ньому – чітке, розумне, логічне, без суперечностей, притаманних реал ьному життю.

Мистецтво класицизму тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів, зображало облагороджену реальність, базуючись на позачасовій красі творів античності.

Класицизм

– напрям, натхненний ідеєю порядку, закінченості та досконалості художнього твору. Народжувалася нова світська культура. Розкут-ішою ставала людська думка, яка прагнула осмислити те, що відбувається. Через портрети художники доносять до нас неповторну своєрідність і багатство духовного світу людей цієї насиченої подіями епохи.

Ясність композиції, об’єктивність і уважність у передачі натури, документальна точність в описі одягу – характерні риси класицистичного портрета.

Музичним творам цієї доби притаманна впорядкованість, гармонія, суворі пропорції, внутрішня єдність цілого і частин, вдосконалюється

опера. Формується принцип симфонізму, суть якого виявляється в особливій якості розвитку музичних думок, коли нова ідея, новий звукооб-раз народжується поступово, в перетворенні початкової музичноїдумки.

Зміцнення монархії за часів Людовіка XІІІ і його всесильного канцлера кардинала Рішельє, підпорядкування абсолютистській владі Французької академії як ідеологічного центру, в якому здійснювалася значна робота з формування єдиної національної мови, позбавленої архаїзмів і діалектизмів, потребували нової теорії мистецтв. Для класицизму характерна формула буття: “Роби не те, що хочеш, а те, що треба королю й державі. Обов’язок вище почуттів та інтересів особистості.

Держава вище особистості, особистість підпорядкована державі”.

Король-“сонце” Людовік XІV любив у всьому величність і славу престиж і розкіш двору, вишуканий і суворий етикет. За правління короля, який дбав про мистецтва, почали діяти королівські Академія малярства і скульптури, Академія архітектури, Академія музики і танцю, Академія письма і літератури. З одного боку, ці установи виховували багатьох молодих митців, а з іншого нав’язували мистецтву свої критерії і норми. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підгрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед “Поетика” Арістотеля.

Класицизм мав багато спільного з раціоналізмом у філософії, який почав утверджуватись у Франції. Рене Декарту головному представнику класицизму в цій країні – належить ідея очищення філософської думки від гуманістичних нашарувань доби Відродження, орієнтація її на чисту об’єктивну природу, позбавлену специфічного людського моменту Головна риса його філософії – дуалізм, тобто розрив реальної дійсності на дві замкнені зони – духовну і матеріальну які аж ніяк не можуть співіснувати одна з одною. Такі ідеї були співзвучні суспільним настроям у Франції, де королівська влада прагнула не лише державу, а й мистецтво, зокрема літературу, привести до певної системи.

Мистецтво класицизму – мистецтво чітких норм і правил. Застосувавши філософський метод Де-карта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. По суті, Буало вимагав надати перевагу змісту в творчому процесі. Художня правда має бути також підпорядкованою розуму й цілком відповідати смакам людей із аристократичних кіл. Розум є вершиною не тільки істини, а й краси.

Розумне начало домінує над почуттями й художньою уявою.

Класицизм, як і бароко, відіграв важливу роль в історії світової літературознавчої думки. Відголоси цих творчих напрямів час від часу досі з’являються в естетиці митців XXІ століття.




Класицизм як художній напрям у літературі XVІІ ст


птицы прилетели сочинение
Класицизм як художній напрям у літературі XVІІ ст