КІРОГА, Opacio

(1878 – 1937)

КІРОГА, Opacio (Quiroga, Horacio – 31.12.1878, м. Сальта – 19.02.1937, Буенос-Айрес) – уругвайський письменник.

Кірога – неперевершений майстер латиноамериканського короткого оповідання. Через пристрасть до усього таємничого, непізнаного, хворобливо-патологічного Кірога критики часто називали “письменником четвертого виміру”. Народився 31 грудня 1878 р. в уругвайському містечку Сальта в родині аргентинського консула округу Сальта. Вже з дитинства захоплювався усім екстравагантним і незвичайним, мав широке коло зацікавлень: хімія,

медицина, фотографія, велосипедний спорт. З 1897 р. почав публікувати у періодиці вірші, оповідання, критичні нариси та рецензії. Перебував під впливом новелістики Е. По та поезії французького символізму. У 1900 р. здійснив мандрівку у Париж, де познайомився з його літературним життям, а після повернення у тому самому році виступив ініціатором створення літературного гуртка, що орієнтувався на здобутки іспаноамериканського модернізму.

У 1902 р. Кірога став мимовільним винуватцем загибелі одного зі своїх близьких друзів – Федеріко Феррандо (випадковий постріл із зброї, яку його товариш випробовував перед дуеллю).

Виправданий у процесі слідства, Кірога, проте, був настільки вражений тим, що трапилося, що залишив Уругвай і перебрався в Аргентину, де у 1903 р. приєднався до наукової експедиції, яка вирушила у тропічну сельву. Вражений красою аргентинської провінції Місьонес, де відбувалися розкопки, Кірога, скориставшись частиною батьківського спадку, придбав тут земельні ділянки, зайнявся вирощуванням та продажем бавовни, проте невдало. У 1906 p. K. повернувся в Буенос-Айрес, де працював викладачем іспанської мови та літератури в гімназії.

Ранній період творчості Кірога (1897-1908) пронизаний модерністськими пошуками. Його перша збірка – “Коралові рифи” (“Los arrecifes de coral”, 1901) – це, за висловом Т. Балашової, своєрідні імпресіоністичні етюди, пейзажі душі, де панує атмосфера таємничого та недомовленого. Уже в початковий період у творчості Кірога окреслилися дві наскрізні тематичні лінії: інтерес до хворобливо-патологічного, непізнаного і тема “потойбічного” існування, перевтілення душі. Загострений інтерес письменника до ірраціональних і загадкових явищ світу та людської психіки значною мірою пояснювався й трагічними обставинами його життя: трагічна загибель під час полювання батька, самогубство вітчима, якого дуже любив Кірога, нерозділене кохання юності, причетність до смерті найкращого товариша, пізніше – самогубство першої дружини (1915). Ще одним джерелом містичних настроїв було захоплення прозою Е. По, під впливом якого Кірога у 1904 р. написав збірку оповідань “Злочин, скоєний іншим” (“El crimen de otro”). Такою ж є й тематична спрямованість інших творів раннього періоду – повісті “Переслідувані” (1905) і “Історія божевільного кoxaння” (“Historia de amor turbio”, 1908).

Рисами більшої творчої зрілості та художньої самобутності позначений другий період літературної діяльності Кірога, який датують 1909- 1926 pp. У 1910 р. Кірога знову перебрався у Сан-Ігнасіо (провінція Місьонес) і на довгі роки оселився там у купленому ним будинку. У 1915 p., після втрати дружини, займався вихованням двох своїх дітей, з якими у 1916 р. переїхав у Буенос-Айрес, аби дати їм освіту. Одночасно Кірога отримав посаду секретаря-казначея уругвайського посольства в Аргентині. У наступні вісім років К. одну за одною видав шість прозових збірок (новели, казки, повісті), які здобули йому популярність і літературну славу: “Розповіді про кохання, божевілля та смерть” (“Cuentos de amor, de locura у de muerte”, 1917), “Казки сельви” (“Guentosdelaselva”, 1918), “Дикун” (“El salvaje”, 1920), “Анаконда” (“Anaconda”, 1921), “Пустеля” (“El desierto”, 1924), “Вигнанці” (“Los destet-rados”, 1926).

Новели, вміщені у цих збірках, тематично різнопланові. Є серед них новели з “містичним забарвленням”, новели, тематика яких пов’язана із міським життям (особливо у “Розповідях про кохання, божевілля та смерть”), новели соціального звучання, іронічні і такі, у яких висловлено протест проти жорстокої війни, що спалахнула в цей час на європейському континенті. Але центральним предметом зображення збірок цього періоду стала тема взаємовідносин між природою та людиною, загадковий світ тропічної сельви – своєрідної реальності Латинської Америки, відображенню якої у літературі присвячений окремий тематичний напрям – т. зв. “література зеленого пекла” (літературна слава К. насамперед асоціюється із цим напрямом). Образ Сельви символізує у творах К. вищу гармонію і безмежну свободу, досконалий і самодостатній світ, який живе за своїми законами, чужими та ворожими людині, зіпсованій “благами” цивілізації. Вершину “тропічної” тематики Кірога становлять збірки “Казки сельви” (оповідання про дивовижний світ природи сельви) й “Анаконда ” (зображення “зміїного царства” сельви, у якому змії не просто персоніфіковані, а й наділені індивідуальним характером і світоглядом; розповідь про несумісність поглядів, які призводять до конфлікту у зміїному царстві).

У 1931 p. Кірога призначили на посаду уругвайського консула у провінції Місьонес, але в 1934 р. режим диктатури, встановленої в Уругваї, звільнив письменника з посади. Матеріальне становище Кірога різко погіршилося, до того ж, у нього не склалися стосунки з другою дружиною. У 1936 р. важко хворий Кірога був госпіталізований у клініку Буенос-Айреса, де,,вже знаючи, що його хвороба невиліковна, 19 лютого 1937 р. наклав на себе руки. В останній період творчості (1927-1937) Кірога написав автобіографічний роман “Минуле кохання”(“Pasado amor”, 1929), цілий ряд теоретичних статей, присвячених жанру оповідання, збірку новел “По той бік” (“El mas alia”, 1935) – відображення ірраціональних, фантастичних ситуацій і психологічних станів героїв, навіяне песимістичними настроями останніх років його життя.

Українською мовою окремі твори Кірога переклали О. Іванов, В. Харитонов, Л. Маєвська.

В. Назарець