Казкар Ю. Андрухович

Казкар

Я міг би гнати тепле стадо або пізнав би легко і радо просте корисне ремесло.

І так лічив би добрі днини,

А дзигарі з високих веж

Мене хвалили б щогодини:

“Ти мудро й праведно живеш,

Якщо живеш, якщо живеш!”

А я – не той, бо родом з райдуг

І я махнув на похвали –

Мене ви знаєте як зайду,

А все ж зовете за столи!

Адже в мені бринить як свято

Земних історій вічний рух:

Про серце, вірне і завзяте,

Про творче диво теплих рук,

Про незугарне і прегарне,

Про сонний сад і жах темниць,

Про

дівчину з очима сарни,

Що виросла в краю суниць,

Про двоголосся неба й хліба,

Коли у небі віщий птах,

Коли духмяна груша липня

В листках повисне і в літах,

А я повім коханій так:

Ти – достеменна як сльоза

Найтонша лагідна лоза

Ти – океан для корабля

Розкішна маревна земля

Ти – і колиска і труна

Найчарівливіша струна

В тобі живе моя луна

Моя небесна борозна

Я – просто пісенька твоя

Моє світило золоте

Холодний і бездарний я

Коли без тебе все не те

І світ як плід у нас надвоє

Аж ми ласуємо обоє




Казкар Ю. Андрухович
на лісовій галявині олесь донченко