КАСПРОВИЧ, Ян

(1860 – 1926)

КАСПРОВИЧ, Ян (Kasprowicz, Jan – 12.12.1860, Шимбож – 01.08.1926, Гаренда) – польський поет.

Каспрович народився у багатодітній і бідній селянській родині в селі Шимбож, що у Куявських землях. З 1870 р. навчався у гімназії, де почав віршувати, наслідуючи польських романтиків і, особливо, А. Міцкевича. Деякі з цих віршів за сприяння Ю. Крашевського були опубліковані у варшавській періодиці. Крім літературної, Каспрович у цей час активно займався і політичною діяльністю, брав участь у таємних патріотичних гуртках, неодноразово конфліктував

із німецькими вчителями, і це, зрештою, призвело до того, що гімназійний курс Каспрович закінчив лише у 1884 p., коли йому вже виповнилось 24 роки.

З 1886 p. Каспрович активно співпрацював з варшавською пресою й одночасно продовжував навчання, спочатку у Лейпцизькому, а потім – у Вроцлавському університетах. Він і далі займався політичною діяльністю, хоча чіткої програми не мав. На деякий час Каспрович зблизився із соціалістами, хоча за характером свого бунтарського протесту швидше схилявся до анархізму. У цей час почали визначатися і його художні погляди. Якщо в юнацькій поезії він був продовжувачем романтичних традицій,

то тепер Каспрович орієнтується на реалістичну поезію і, зокрема, на поезію М. Конопніцької.

У вересні 1887 p. Каспровича заарештували у зв’язку зі справою вроцлавських соціалістів. Він провів шість місяців у в’язниці, де написав цикл сонетів “З ув’язнення”, пройнятий відчуттям пригніченості, гіркими роздумами над несправедливістю, яка панує у світі.

У 1888 р. з’явилася перша поетична збірка Каспровича “Поезія” (“Poezje”), куди увійшло 125 віршів, об’єднаних в окремі тематичні цикли, з яких найзначнішим є цикл сонетів “Зхати”, що відразу привернув увагу читачів і критиків. Цикл присвячений змалюванню важкого життя польського селянина, причому, виражена тут критична тенденція різкіша та безкомпромісніша, ніж у інших поетів-реалістів, котрі писали на селянську тематику.

Навколо циклу “Зхати” розгорнулася дискусія у польській публіцистиці, а І. Франко, оцінюючи поетичний дебют Каспровича, порівнював його з Т. Шевченком.

Соціально-критична і, зокрема, селянська тема була однією із провідних у творчості Каспровича поч. 90-х pp. Вона повною мірою проявилася у поетичній збірці “З селянської ниви” (“Z chlopskiego zagonu”, 1891) і в драмі “Кінець світу” (“Swiat si^konczy”, 1891).

З 1889 по 1900 pp. Каспрович працював у редакції газети “Львівський кур’єр”, яка була тісно зв’язана з демократичним рухом. У цей час він написав поему “Христос” (“Chrystus”), яка проникнута бунтарським богоборницьким духом. Через свою антиклерикальну спрямованість поема була конфіскована і заборонена австрійською цензурою. У центрі поеми – конфлікт між Христом та Люцифером, які символізують в ідейній концепції твору добро та зло.

Приблизно з середини 90-х pp. у творчості Каспровича розпочинається новий, модерністський етап, зумовлений тим, що на провідні позиції у тогочасній літературі вийшов “младопольський” модернізм. Цей етап у творчості Каспровича відкриває збірка “Апіта lachrymans” (1894), вірші якої є яскравим взірцем поетичного символізму. Головний герой збірки – душа поета, яка приймає образ живої істоти. Душа плаче від розчарування, тікає від людей, щоб “не читати в очах брата власної слабкості та провини”. У збірці багато типових для “младопольської” поезії образів, заснованих на антропоморфізмі тваринного та рослинного світів, явищ природи, персоніфікації абстрагованих понять. Загалом у збірці домінують песимістичні настрої, які були типовими для “младопольської” поезії, а в творчості Каспровича вони були поглиблені особистими мотивами, зокрема, його розлученням з першою дружиною Теодозією Шиманською та її самогубством у 1889 р. Під враженням від цієї трагедії у 1891 р. Каспрович написав також поему “Безнадійне кохання”.

У 1898 p. Каспрович створив нову збірку – “Кущ дикої троянди” (“Krzak dzikej rozy”), яка здобула поетові надзвичайну популярність. Песимізм та індивідуалізм, які були провідними мотивами попередньої збірки, тут ще більше посилилися. У центрі збірки – поет, його ліричне “я”. Розчарування відразу ж переходить у відчай, і душа поета, за словами Каспровича, сходить у пітьму. Народ, який у ранніх творах був чи не найвищою цінністю, перетворюється для ліричного героя у сірий натовп, якому він себе протиставляє. Центральне місце у збірці займає цикл сонетів “Кущ дикої троянди в Темносмречинських скелях”, де протиставляються живий кущ троянди і зламане дерево, що символізують радість і сум, життя і смерть.

Вершиною другого етапу творчого шляху Каспровича став створений ним у 1898-1901 pp. фантастично-символічний ліричний цикл “Гімни”, який увійшов у збірку “Світу, що гине” (“Gina cemu swiatu”, 1902). Цикл був написаний, з одного боку, під враженням тих песимістичних настроїв, що охопили на межі століть “младопольську” інтелігенцію, а, з іншого боку, під враженням нової особистої драми Каспровича, пов’язаної з тим, що його друга дружина, Ядвіга, несподівано пішла від нього до С. Пшибишевського, з яким Каспрович підтримував приятельські стосунки. Цикл “Гімни” складається з восьми поем, які пронизані релігійними символічними мотивами, протестом проти людських страждань і світу, який, на думку поета, влаштований несправедливо.

Одночасно Каспрович працював над поетичним циклом “Про геройського коня і будинок, що руйнується”, в якому знову прозвучали соціально-критичні мотиви, пов’язані з неприйняттям міщанського світу.

З 1906 р. розпочався “поронінський” період життя та творчості Каспровича. З цього року він разом з новою дружиною Марією Буніною оселився у невеличкому гірському містечку Пороніно. У цей час Каспрович знову активно зайнявся громадською діяльністю. Він був одним із ініціаторів створення “Науково-літературного товариства” у Львові, працював професором Львівського університету, а в 1921-1922 pp. був його ректором. У 1912 р. він виступав на мітингу протесту проти русифікаторської політики царського уряду. Значне місце у творчості Каспровича цього періоду займала перекладацька і літературно-критична діяльність. Він писав дослідження про польських поетів, робив численні переклади з англійської та античної поезії.

Поетичну творчість Каспровича “поронінського” періоду відкривають віршові збірки “Балада про соняшник”(1908)і “Миттєвості” (1911),філософсько-символічні роздуми поета над життям, а також імпресіоністське змальовування картин природи.

У 1916 р. з’явилася нова поетична збірка Каспровича “Книга злидарів” (“Ksiega ubogich”), яка стала найвизначнішою і найпопулярнішою після “Гімнів” книгою поета. Ця збірка насамперед знаменна тим, що тут Каспрович знову повертається до мотивів своєї ранньої лірики і, таким чином, значною мірою відступає від штампів “младопольского” модернізму. Головними мотивами книги стали мотиви єднання людини з природою, дитячі спогади, а також трагічні мотиви, навіяні враженнями Першої світової війни.

Остання поетична збірка Каспровича “Мій світ” (“Moj swiat”) вийшла друком у 1926 р. До неї увійшли вірші, стилізовані в дусі народних гуральських пісень. Погляд на життя у них свідомо обмежений поняттями та уявленнями простих людей, мешканців Татрів. Поет розповідає про своєрідність побуту, звичаїв, обрядів та вірувань горян, використовуючи при цьому численні елементи гуральського фольклору і місцеві діалектні форми мовлення.

З 1923 p. Каспрович з дружиною остаточно оселився поблизу Пороніно, в гуральському містечку Гаренда. Тут він і помер 1 серпня 1926 року.

Каспрович є автором поезії про Т. Шевченка, він підтримував дружні взаємини з українськими письменниками, зокрема з І. Франком, котрий написав про Каспровича ряд статей. Окремі вірші К. переклали Д. Павличко, М. Рябчук, В. Коптілов.

В. Назарець