Капітанська Дочка характеристика образа Пугачов

КАПІТАНСЬКА ДОЧКА Пугачов – новий тип героя російської прози, вождь антидворянського повстання, літературний “двійник” реального Омеляна Пугачова, зображеного в пушкінській хроніці “Історія пугачевского бунту” . “Той” Пугачов – безглуздо твердий, як усякий кривавий вождь збожеволілої стихії, і тільки. Образ “великого государя” “Капітанської дочки” багатогранний: П. те злісний, те великодушний, те хвалькуватий, те мудрий, те огидний, те всевладний, те залежимо від оточення. Він зв’язаний не тільки зі страшними

подіями єкатерининської епохи, але й напіввигаданими подіями пушкінської повісті; залежить не тільки від розміщення соціальних сил, але й від розміщення сил сюжетних.

Пушкіна послідовно співвідносить образ народного вождя з образами дворянських генералів, з образами “людей з юрби”, навіть із образом Катерини ІІ; але головне зіставлення – все-таки з образом Петруши Гринева, звичайної людини, що діє у великій історії.

П. невіддільний від стихії; він викликає її до життя, воно веде неї за собою – і в той же час підкоряється її безособової влади. Тому вперше на сторінках повести він з’являється

під час сніжного бурану, як би народжуючись із самої його серцевини. Герої неспроможні проти буйства непогоди; вони заблудилися; сніг заметає їх, але чорнобородий козак, що раптово з’явився говорить: ” Дорога-Те тут, я стою на твердій смузі”.

У тім і справа, що тверда смуга П. – це бездоріжжя; він – провідник, дорожній бездоріжжя; він виводить подорожан по зірках – і його власна зірка веде його по історичному шляху. Пушкіну настільки важливо раз і назавжди зв’язати образ П. з велично-смертоносною символікою снігу, що він легко поступається реальною хронологією. Страшний буран відбувається на самому початку вересня; це не до кінця правдоподібно, зате працює на побудову образа й сюжету, дає можливість Петру-Ше пожертвувати для П. заячий тулупчик – на подяку за “путеводство” і просто з людського співчуття до козака, у холоди пропившему свій кожух. І потім Пугачов незмінно буде з’являтися в супроводі зимового пейзажу; і як інакше, якщо він звалився на Російську державу як сніг на голову?

Точно так само дворянський мир послідовно зв’язується в повісті із символікою осіни, чарівної, легкої, ненадійної, передсмертної.

У те самий час, як у Білогірській міцності, узятої П., лютує сніжна зима, в Оренбурзі, що відстоїть усього на 40 км, ще вгасає осінь; генерал, якому доручено захищати місто від повсталих, підв’язує яблуні соломою, щоб зберегти їх від морозу; точно так само старіюче дворянство хоче “підстелити соломку” П. , закритися від його молодої, холодної сили. І у фінальній сцені побачення Маші, нареченої Гринева , з імператрицею Катериною Пушкін оточує героїнь пейзажем ранньої осені з її “свіжим диханьем”. Центральна проблема повести – проблема людської волі перед особою історичних обставин.

Саме тому Пугачов показаний не очами наближеного . И не очами досвідченого дворянського історика . П. показаний очами простого й приватного дворянина, що ніколи не прийме бурлаку за “Петра Фео-Доровича ІІІ”, але й не стане штучно знижувати образ, щоб вмонтувати його в готову ідеологічну конструкцію Крім того, дія повести починає розвертатися в 1773 р., а це дає можливість показати П. не тільки під час, але й до повстання, коли за ним не тягнеться ще шлейф яскраво описаних злочинів. Як тільки герої вибираються з бурану, читач бачить перед собою сорокалітнього мужика, середнього росту, сухорлявого, широкоплечого, із проседью в чорній бороді, з очами, що бігають, приємним, але шахрайським вираженням особи. Нічого “містичного”, ” избранни-ческого” у цьому вигляді немає; тому особливо комічним здасться читачеві більше пізнє оповідання рядового козака про те, як “государ” по-царському з’їв двох поросят і показував у лазні свої царські знаки на грудях.

У центрі сюжету – помірковано розумний авантюрист, чия доля аж ніяк не вирішена; те, що саме він незабаром стане на чолі грандіозних історичних подій, – багато в чому випадковість Друга зустріч із П. , в узятій їм Білогірської міцності, дає інший образ. Гринев, що очікує страти, бачить перед собою самозванця, що сидить у кріслах, одягненого в червоний козацький каптан, що обли галунами; потім на білому коні, в оточенні “енералов”. Це – персонаж історичного маскараду, на якому замість журавлинного соку проливають людську кров И навіть те, що П. милує боярського дитятю Гринева завдяки заступництву його кріпосного слуги спочатку здається не проявом звичайного людського почуття, а всього лише наслідуванням “царському жесту”.

Лише під час третього “побачення” П. розкривається до кінця. Гринев є присутнім на козачому бенкеті; зауважує, що риси пугачевского особи скоріше приємні й зовсім не люті; чує його улюблену пісню , догадується, що крізь сюжет цієї пісні проступають лінії долі самого селянського вождя. (Православний цар вопрошает “детинушку, селянського сина”, з ким той крав, “з ким розбій тримав” і зрештою “дарує” його шибеницею.

) Розмова наодинці підтверджує це: “великий государ” розуміє, яку небезпечну гру затіяв, але сподівається: “А хіба немає удачі відважному?” І коли ранком він не тільки приймає “рахунок”, виставлений Савельичем за розгарбування панського майна, але й дарує відпущеному Гриневу кожух – це не тільки й не стільки “царський жест”, але й рух душі: борг платежем червоний. Властиво, ліплення образа завершене; далі при зустрічі із Гриневим П. буде лише повертатися те однієї , те іншої , те третьою, головної стороною, ще й ще раз підтверджуючи те, що читач про нього й так уже знає.

Золотий папір, який обклеєні стіни його хати , удавана важливість, хвалькувате питання, який задасть він Гриневу по шляху в Білогірську, – міг би з ним потягати король прусский “Федір Федорич” – нагадують про самозванческой психології Пугача; кількаразові згадування про Гришке Отрепьеве; казка про орла й ворона – нагадують про його авантюрний розум і характер; весела готовність поучаствовать у визволении гриневской нареченої з лабетів дворянина-пугачовця Швабрина; речення стати посаженим батьком на їхньому весіллі – не дають забути про природну людяність, що, незважаючи ні на що, живе в розбійній душі П. Недарма в Гринева народжується полум’яне бажання вирвати його із середовища лиходіїв! Але саме цей порив виявляє головне протиріччя пугачевской долі. Якщо П. – вождь, навіщо його “виривати із середовища” лиходіїв, якими він безроздільно панує?

А якщо він не панує ними, якщо залежить від них, те яка ж його роль в історії, у повстанні? Яка міра його волі? І отут Пушкін як би ставить героя перед своїм улюбленим парадоксом. Царська влада припускає право володаря надходити за своїм розсудом.

Закон обмежує нижня межа його волі. Тобто не дозволяє бути жорстоким понад розумну міру, понад справедливість. Але володар нічим не обмежений у своєму праві милувати, прощати, нагороджувати.

П., яким він зображений у повісті, намагається діяти до кінця по-царському; він дійсно двічі відпускає Гринева, не дає в образу капітанську дочку Машу Миронову. Але вже в сцені “палацу”, обклеєного золотим папером, очевидно колосальне вплив, яке мають на нього “добродії енерали” – звіроподібний капрал Бєлобородов і розбійник Панас Соколов, прозваний Хлопушей. П. повинен побоюватися й своїх “козачків”, і дворян, що перейшли на його сторону.

Повідомляючи Гриневу, що “хлопці” дивилися на нього косо, а старий Бєлобородов наполягав на катуванні, П. змушений понизити голос – щоб не почув супровідний їхній татарин. Розбійник вільний іти на Москву – тому що цього ж хоче військо; але милувати він повинен з оглядкою. Влада, що він привласнив, не обмежений законом, але обмежена жорстокістю бунту.

П. вільний рівно до тої межі, за яким відкривається щира безмежність влади в пушкінському її розумінні. Щоб підкреслити цю думку, Пушкіна вишиковує паралель П. – Катерина. Як Петруша Гринев вдається до допомоги П., щоб виручити наречену, так його наречена зрештою вдається до допомоги Катерини, щоб урятувати нареченого.

Цариця зображена в простодушно-сентиментальних тонах, у стилі гравюри. У ній немає пугачевского величі, неприборканої сили; читач повинен пам’ятати, що спосіб, яким вона прийшла до влади, був настільки ж беззаконним, як і пугачевская спроба опанувати країною.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Капітанська Дочка характеристика образа Пугачов
пісня про роланда скорочено