Іван Багряний
Звернення двадцятирічного автора поеми “Аве Марія” до /читача можна було б вважати бравадою початківця, який нарочито демонструє незалежність мислення і своєї позиції і тим самим привертає до себе увагу. Можна було б, якби це не був 1929 p., коли розпочалися арешти української інтелігенції і готувався показовий процес над членами так званої Спілки визволення України. У такі небезпечні часи [І. Багряний видає власним коштом (видавництво “САМ”) у Богом забутій Охтирці поему, у вступі до якої він розгортає причини своєї відмови од високого
Такі звинувачення на адресу “хижих і пролазливих” земляків своїх, які,
Родившись з крилами, не вчилися літати,
Родившись гордими – навчились плазувати..,
Не могли залишитися безкарними. Цензура ухвалює конфіскувати цю книжечку (обсягом 106 сторінок, тиражем 1200 прим.), але вона майже вся встигла розійтися. І хай ця лірична поема, “виконана”
Саме про земляків своїх, з якими він, дев’ятнадцятилітній студент Київського художнього інституту, знайомиться, особливо після першої публікації в журналі “Глобус” поезії “В місто” (1926), так різко висловився емоційно чутливий і безкомпромісний І. Багряний. А кого саме він мав на увазі, годі сьогодні докопуватися. Та, безперечно, не тих літераторів, про яких пізніше згадає в своїй біографії: “Організаційно належав до літературної організації МАРС, що. була організацією так званих “попутників”, куди входили найвидатніші письменники-“попутники” того часу В. Під-могильний, Д. Фальківський, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, Є. Плужник, Т. Осьмачка.
Також був приятелем найбільш опозиційно настроєних письменників і політичних діячів в Україні кінця 20-х років, таких як Хвильовий, Остап Вишня, М. Куліш, М. Яловий, Христовий, Досвітній тощо” ‘.
Про себе І. Багряний писав: “Як письменник і поет, належав до так званих “попутників”, тобто письменників “непролетарських” щодо ідеології”.
Безперечно, світоглядні позиції Багряного-поета мають свою, так би мовити, біографічну генеалогію. Народився Іван Лозов’яга (справжнє прізвище) 2 жовтня 1906 р. в селі Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині муляра Павла Лозов’яги, якому згодом і присвятив збірку поезій “В поті чола”. Навчався у церковнопарафіяльній школі в Охтирці, у вищій початковій школі, а з 1926 р.- у технічній школі слюсарного ремесла, яку полишив задля навчання в Краснопільській художньо-керамічній школі. І хоча потяг до малярства був у нього органічним, все ж таки по закінченні цієї школи вирушає працювати на Донбас. Та робітнича біографія письменника була короткочасною – кликала поезія, мистецтво, пережите, побачене, переосмислене “вимагало” нового – мистецького – вираження. А побачити довелося багато. Бачив, як у 1920 р. чекісти познущалися над його дядьком і92-річним дідом на пасіці – кололи багнетами, стріляли з револьверів. їхня безневинна смерть вразила хлопця. Іншого дядька вислали на Соловки, звідки він і не повернувся. А розкуркулення, голод, примусова колективізація, свавілля місцевої влади?.. Бунтарство визрівало в душі, і поет шукав підтримки як серед інтелігенції, так і серед селян, до яких він тягнувся співчутливим серцем і помислом. У присвяті до поеми “Аве Марія” з’являється таке звернення: “Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор”.
Емоційно розкута, експресивна, напоєна народним мелосом, “заправлена” їдкою іронією і сарказмом поезія І. Багряного різко дисонансувала з темами і ритмами офіційної поезії. Критики легко відшукували в його поезіях, які друкувалися в журналах “Життя й революція”, “Червоний шлях”, “Глобус”, “Всесвіт”, “Гарт”, “Плужанин”, “Кіно”, в збірці “До меж заказаних”, у поемі “Аве Марія”, і “порнографічний натуралізм”, і “слинявий сентименталізм”, і “містичне самозабуття”… Б. Коваленко 1 липня 1929 р. на сторінках “Літературної газети” (під псевдонімом К. Потапиук) виніс ідеологічний присуд тенденції відступу від магістрального шляху до політизації літератури і мистецтва: “На нашу думку, це шлях не новий, шлях активно-реакційних куркульсько-буржуазних синків, озвірілих на все людство зо всіма його перспективами, співців містичного самозабуття і паразитичного індивідуалізму”.
/Та* молодий поет не злякався подібних інсинуацій офіційної критики. Можливо, тому такі “оцінки” не мали нічого спільного з мистецькою критикою, можливо, не надавав цьому великого значення, бо такий стиль і категоріальний апарат тогочасної цензури домінував на сторінках газет і журналів..: Безсумнівне одне: І. Багряний обрав свою позицію в складних умовах розгортання репресій проти української інтелігенції і не замірявся її змінювати або приховувати. Написаний 1928 р. роман у віршах “Скелька” друкує в 1930 р. харківське видавництво “Книгоспілка”.
Село Скелька по сусідству з його рідним Куземиним. І. Багряний не раз бував у ньому, бачив гору, на якій колись гордо височів чоловічий монастир Куземинська Покрова, чув про те, що в околицях Скельки існувало давньоукраїнське поселення ОСИ ст., а головне – наслухався переказів та легенд про монастир – цей таємничий прихисток душі, який після захоплення самодержавною Росією Лівобережної України і поразки під Полтавою окупували московські ченці та учинили жорстокий визиск місцевого населення. Нащадки запорозьких козаків, селяни-повстанці спалили чоловічий монастир, вибухнувши справедливим гнівом супроти національного поневолення України.
Написаний у батьківській хаті в Охтирці, прочитаний своїм друзям та студентам Охтирського педтехнікуму, заземлений в історичні та побутові реалії доби, твір став помітним явищем в українській літературі початку 30-х років. Це тривало недовго. Якщо одеський часопис “Металеві дні” (1931. № 5) захоплювався “бездоганною єдністю, витонченою врівноваженістю форми і змісту, емоційною насиченістю образів, динамічним, всебічним, не спрощено одноманітним відображенням психіки героїв”, “високою культурою мови й віршованих розмірів, багатством свіжих, далеких від трафарету образів, цікавою композицією”, то в культпропі ЦК КП(б)У грунтовно готувався ідеологічний вирок і поетові, і його творчості. “Куркульським шляхом” – вже сама назва статті О. Правдюка (Критика. 1931. № 10) свідчила про наміри влади щодо бунтівливого, ідеологічно невпокореного автора. “Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким”,- отже, не “перебудувався”, не осудив ні власних націоналістичних тенденцій в освітленні минулого, ні буржуазної романтики в своїх творах… А якими закликами, яким пафосом наповнив роман “Скелька”? Взяти хоча б останні рядки твору:
Десь там –
В чаду і гаморі –
Я чую скрип і рев,
Я чую стогін ранньою зорею…
То, гей, з потугами, руйнуючи старе,
Наш корабель крутий зворот бере
І мерехтять під сонцем реї.
Під сонцем реї!…
Галас… Грім і бій…
Гримлять нам молоти – фанфари перемоги.
Нам не просить,
Нам не молить ні в кого –
Тримайсь. Тягни!
До сонця! Д’горі! Д’горі, краю мій!
До сонця, до свободи, до музичного злиття у величну симфонію космосу дивовижної “колиски людства” – Землі, на якій маленькою цяткою постає перед зором українського хлопчика його Україна, до гармонійної єдності усіх п’ятьох материків – таким настроєм-пориванням пройнята й поема-симфонія І. Багряного “Золотий бумеранг”.
Та цей оптимістичний гімн людині й усій планеті написаний уже у харківській тюрмі під час слідства у 1932 р. Після статті “Куркульським шляхом” його твори вилучають із бібліотек і книжкових крамниць, а через вісім місяців у Харкові на вулиці заарештовують у присутності його колег Валер’яна Поліщука і Олекси Слісаренка. Звісно, вилучають всі рукописи. Г. Костюк, який дружив з І. Багряним, у статтях про життя і творчість поета згадує про такі його твори: “Рештки загубленого, конфіскованого та знищеного”: поема “Гутенберг”, яку не дозволили до друку, сатирична епопея “Комета”, частини поеми “Ульріх фон Гутен”, поезії, які не дозволила цензура видати в підготовленій до друку збірці “В поті чола”, поема “Вандея”, уривки з поеми “Меченосці”, поезії “Собачий бенкет”, “Тінь”, сатирична поема “Батіг”… Усі ці твори були написані протягом 1927- 1931 pp., частина з них з’являлася в періодиці.
Багато “білих плям” залишилося ще відкрити в життєвій і творчій біографії поета, прозаїка, драматурга, публіциста, громадського і політичного діяча. Допомогти в цьому, очевидно, міг би той же невтомний Г. Костюк, якому письменник передав на збереження частину своїх рукописів ще у Львові 1944 р. Наче передчував, що його другові з ренесансних двадцятих доведеться вголос жалкувати за ним і писати, що українська література втратила “в розквіті творчих сил насамперед оригінального, вникливого, перманентно неспокійного письменника, поета великої уяви, схвильованої суспільної і душевної напруги, поета самобутнього образно-мистецького бачення світу”.
Критик визначає чотири, хоч і нерівномірних, етапи творчого шляху І. Багряного: 1926-1932- початок літературного шляху до першого арешту; 1932-1940- період ув’язнень і концтаборів; 1941 -1945- період другої світової війни й окупації України; 1945-1963- повоєнна доба і еміграція. Про період арештів, ув’язнень, концтаборів, утеч згадує сам письменник, бо і навколо цих драматичних подій нагромадилися легенди: “У 1932 році був заарештований за політичний самостійницький український ухил в літературі й політиці й ув’язнений в Харківській “внутрішній тюрмі” ГПУ, де пробув 11 місяців в камері самотнього ув’язнення, а потім був засуджений на 5 років концтаборів. Присуд відбував в таборах так званого БАМЛАГУ. Терміну не добув, бо в 1937 році втік. Був повторно заарештований на початку 1938 року й сидів у Харківській в’язниці УГБ – НКВД на Холодній горі. Сидів 2 роки й 7 місяців. Був звільнений в 1940 році восени під нагляд в зв’язку з тяжкою хворобою легенів, а головне, згідно формуляру тимчасового звільнення “за недостатністю матеріалів для повторного засудження”. Умовне звільнення було обмежене місцем перебування, з якого не мав права виїхати,- це м. Охтирка, де й застала мене війна. До війни кілька місяців працював у Охтирському театрі декоратором. Після початку війни перебував на фронті як “народний ополченець” і залишився в німецькому підпіллі. За німців працював редактором української газети “Голос Охтирщини”. У 1942 р. мав бути розстріляний, згідно німецького курсу щодо української національної інтелігенції, але випадково врятувався…”.
За кожним цим фактом – невимовні переживання, які органічно “вжилися” в драматичні долі героїв його творів. Перший розділ роману “Тигролови” (1944) закінчується лаконічним реченням: “Тим часом по всій транссибірській магістралі і по всіх прикордонних заставах летіла телеграма-блискавка про втечу і розшук страшного державного злочинця, з підкресленням важливих прикмет: “Юнак -25 літ, русявий, атлет, авіятор тчк… Суджений на 25 років тчк… На ймення – Григорій Многогрішний”.
На Далекий Схід, дике Приамур’я, таємничий, мов Ельдорадо, Зелений Клин, куди так манило безземельних, спраглих волі українців, туди, до понурої, невідомої Колими мчав у своїх шістдесятьох рудих домовинах тисячі обірваних, брудних, зарослих, безправних, приречених киян, полтавчан, кубанців, херсонців – “дітей іншої, сонячної землі і іншого, сонячного моря” – велетенський двоокий циклоп.
Уява художника витворює символічну картину паралельного, майже незалежного існування в одній державі двох світів – світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю, ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі шалено летять крізь величезні простори – “у невідоме, вперед, у чорну сибірську ніч, на край світу”.
Герой роману “Тигролови” Григорій Многогрішний не скорився, не змирився із своїм насильницьки нав’язаним йому статусом в’язня жахливої системи і залишився Людиною. Для Івана Багряного – людини і художника – це головне: переконати читача, упевнити його в тому, що за будь-яких обставин особистість може і повинна бути Людиною. Сюжетна канва роману й вибудована на “полюванні” майора НКВС Медвина – цього новітнього тигролова – за гордим, не прирученим тоталітарною системою молодим хлопцем із України, який у тайзі знайшов земляків, друзів, кохання… Григорій Многогрішний перемагає. Передусім тому, що не визнає себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик страшній системі й вистояти.
Згодом у романі “Сад Гетсиманський” (1950) письменник наголосить: “Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – найнещасніша з усіх істот. Людина – найпідліша з усіх істот.
Як тяжко з цих трьох рубрик вибирати першу для доведення прикладом”.
І. Багряний на доказ правомірності “першої тези” знову кидає людину у вогненну пащу диявола, “обираючи” для цього нелюдського іспиту на людяність молодого хлопця Андрія Чумака, розповідає про чотирьох синів старого, вже померлого Якова Чумака, який ніби “супроводжує” і духовно підтримує свого наймолодшого Андрія лабіринтами внутрішньої тюрми НКВД, у якій він з чиєїсь підлої намови мусить пройти всі “Дантові кола” тортур, нічних допитів, образ, знущань, провокацій…
Дух мемуарності, документальної вірогідності описаних подій, напевне, відіграв значну роль у тому, що роман “Сад Гетсиманський”, як і “Тигролови”, як і публіцистичний лист-пояснення І. Багряного “Чому я не хочу вертатись до СССР?”, були перекладені на англійську, німецьку, французьку, італійську мови. Бо це був, по суті, перший у світовій літературі художній твір про дійсний стан речей у “шостій частині світу” – країні тюрем НКВС, концтаборів, етапів, допитів, провокацій… Європейська критика, зокрема член французької Академії Гонкурів Андре Біллі та В. Вольмен, на сторінках “Ле Фігаро літтерер” (1961. 13 трав.) і тижневика “Ле нувель літтерер” (1961. 8 черв.) відзначали емоційно пружний, експресивний, поетичний стиль Багряного-гуманіста.
На порозі свого передчасного згасання від хвороби вимореного серця і розшматованих туберкульозом легень письменник намагатиметься завершити роман “Людина, яка біжить над прірвою” (1948-1949). У вступному слові “Невгасна віра в людину” до редагованого ним видання цього твору Василь Гришко обгрунтує домінуючу тему-ідею доробку І. Багряного – “тріумфу людської гідності на іспиті людини в межовій ситуації боротьби й страждань серед нелюдськості підневільної дійсності”, а всі його романи – “це твори про позитивного героя в негативній дійсності, про героя в справжньому розумінні героїчного, як велично-людського протиставлення силам пануючого зла”.
Людиною, яка біжить над прірвою, йде “по лінії найбільшого опору”, в цьому романі виступає молодий українець Максим Колай, який у воєнний 1943 р. опиняється між життям і смертю, тобто між двома смертями, між двома воюючими арміями. |1Ді фронти – фашистський і радянський – мовби сталеві лещата захоплюють у своє немилосердно стискуюче коло піщинку на полі жорстокої історії, намагаючись її стерти з лиця життя, а вона підхоплюється, зривається силою своєї віри в незнищенність свого маленького, але власного “Я” і перемагає, бо вірить у витворений нею кодекс людського життя на землі: “Я буду вмирати, та поки маю дихання.., я буду змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця, відбитого в людських очах, я буду з тугою вчитись тайни самому загадувати, шукаючи в тих іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя…”
У письменника-в’язня сталінських концтаборів по війні єдиний шлях – еміграція. Ще котилися Європою хвиля за хвилею тисячі і тисячі полонених, вигнанців, різного роду переміщених осіб, а І. Багряний разом зі своїми колегами створює восени 1945 р. літературно-мистецьке об’єднання українських еміграційних письменників – Мистецький Український Рух (МУР), яке згодом у США перетвориться в об’єднання українських письменників “Слово” з центром у Нью-Йорку.
Розпочинається активна публіцистична діяльність Багряного – політичного діяча. У повоєнні місяці він пише памфлет “Чому я не хочу вертатись до СССР?”, з яким звертається до європейської громадськості: “Я не хочу вертатись до своєї Вітчизни саме тому, що я люблю свою Вітчизну. А любов до Вітчизни, до свойого народу, цебто національний патріотизм в СРСР, є найтяжчим злочином. Так було цілих 25 років, так є тепер. Злочин цей зветься на більшовицькій мові – на мові червоного московського фашизму – “місцевим націоналізмом”.
У 1948 р. письменник засновує Українську Революційну Демократичну партію (УРДП), газету “Українські вісті”, багаторічним редактором якої він був; обирається головою Української Національної ради, пізніше – віце-президентом Української Народної Республіки у вигнанні, друкує багато статей політичного змісту, спрямованих на розробку стратегії і тактики боротьби з комуністичним режимом за “демократичну, незалежну українську державу”.
Та найбільшу цінність становлять у творчому доробку І. Багряного його художні твори – повість “Маруся Богуславка” (перша частина задуманої трилогії “Буйний вітер”); повість-вертеп “Морітурі” (1947); повість “Розгром” (1948), присвячена пам’яті поета Михайла Пронченка, розстріляного фашистами в Кривому Розі 1943 p.; комедія “Генерал” (1948), повість “Огненне коло” (1953); віршований памфлет “Антон Біда – герой труда” (1956) тощо. Це далеко не повний перелік того, що встиг написати І. Багряний в умовах повсякчасних блукань, поневірянь, лікарень. Особливо часто хворів по війні, переніс кілька операцій. Самотньо помер у санаторії Блазієн у Шварцвальді (Західна Німеччина) 25 серпня 1963 р. Було йому 56 років.
І там, в еміграції, письменник не знав спокою: його переслідували “свої”, провокували, погрожували, викликали на якісь суди, виносили смертні вироки йому і дітям його, бо не сприймали програмних цілей очолюваної ним Української Революційної Демократичної партії. Не мав спокою, душевного ладу для творчості ні тут, у Радянській Україні, ні там, у веремії української еміграції серед таких же вигнанців, як і сам. Бо мав чутливу, романтично окрилену душу митця, душу поранену і тіло виморене, фізично не здатне виносити важкі перевтоми, мав силу-силенну задумів, плекав великі надії на творче усамітнення і душевний спокій, але не судилося. У вересні 1961 р. він писав Григорієві Костюку: “Стільки задумів лежить нездійснених, вже виношених, вже розпрацьованих, але не доведених до завершення речей! І чи зможу я їх завершити з угробленим серцем! – з дірявими легенями! І з такою несамовитою втомою, що хочеться просто стати каменем і не рухатися вічність…”





Іван Багряний
картина козача левада
Related posts:
- Чому я не хочу повертатися до СРСР? – Іван Багряний Іван Багряний (1906-1963 pp.) “Чому я не хочу повертатися до СРСР?” І. Багряний – не лише відомий письменник, а й публіцист. Особливу увагу привертає його памфлет “Чому я не хочу повертатися до СРСР?”, написаний 1946...
- Багряний Іван ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Багряний Іван (1907-1963) ЗАПАМ’ЯТАЙ Основні твори: романи “Сад Гетсиманський”, “Тигролови”, повісті “Огненне коло”, “Маруся Богуславка”. Іван Павлович Багряний, справжнє прізвище Лозов’ягін (2 жовтня 1907 р. – 25 серпня 1963 р.) вписав своє...
- Романний епос Івана Багряного – Іван Багряний (1906-1963) Підручник Українська література 11 клас Сучасна українська література Іван Багряний (1906-1963) Романний епос Івана Багряного Епічні полотна Івана Багряного будуються на гуманістичній філософії екзистенціалізму, змальовуючи складне буття людини за умов наступу тоталітаризму на духовний світ...
- Один із документів епохи (за романом “Сад Гетсиманський”) ІВАН БАГРЯНИЙ 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ІВАН БАГРЯНИЙ Один із документів епохи (за романом “Сад Гетсиманський”) Класик української літератури Володимир Винниченко у своєму листі до Івана Багряного писав: “Велике спасибі Вам… за книгу. Вона –...
- Іван Багряний і його прозова спадщина Моя душа від. природи – це душа поета і митця. І. Багряний Іван Багряний залишив нам велику спадщину – твори різних жанрів: романи, повісті, публіцистику. Більшість з них написані за межами рідного краю і дійшли...
- Сад Гетсиманський – Іван Багряний Іван Багряний (1906-1963 pp.) “Сад Гетсиманський” Роман “Сад Гетсиманський” оснований на фактах майже дворічного перебування автора під слідством в харківських тюрмах. За біблійною легендою Гетсиманський сад – місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа, місце зради....
- І. БАГРЯНИЙ. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ. “ТИГРОЛОВИ” Варіант 1 1. Справжнє прізвище І. Багряного… А П. Очерет. Б І. Лозов’яга. В А. Тимченко. Г П. Губенко. 2. Письменник – син… А Дрібного поміщика. Б Коваля. В Лікаря. Г Сільського муляра. 3. Хоча...
- Іван Багряний – УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ Іван Багряний (1906-1963) Іван Павлович Лозов’ягін (справжнє прізвище письменника, що походить від зрусифікованого – Лозов’яга) народився 2 жовтня (за старим стилем 19 вересня) 1906 року в місті Охтирка в родині робітника-муляра. Початкову освіту...
- Іван Багряний – Іван Павлович Лозов’ягін ІВАН БАГРЯНИЙ – ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ І ПИСЬМЕННИК Іван Багряний вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. “Стара” еміграція вийшла за кордон порядком оборонної війни з окупантом, вона не...
- Через терни Гетсиманського саду – Іван Багряний (1906-1963) Підручник Українська література 11 клас Сучасна українська література Іван Багряний (1906-1963) Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – найнещасливіша з усіх істот. Людина – найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох...
- Іван Багряний – один із найталановитіших із письменнинів-емігрантів До своєрідних здобутків українського художнього слова належать твори українських письменників, які з різних обставин змушені були покинути рідну країну. Але й там, далеко від батьківщини, вони зберегли любов до неньки-України, плекаючи рідне слово. Калинова гілка...
- Іван Багряний – один із найталановитіших із когорти письменнинів-емігрантів До своєрідних здобутків українського художнього слова належать твори українських письменників, які з різних обставин змушені були покинути рідну країну. Але й там, далеко від батьківщини, вони зберегли любов до неньки-України, плекаючи рідне слово. Калинова гілка...
- ІВАН БАГРЯНИЙ – ЛІТЕРАТУРА другої половини XX – початку XXI століття ЛІТЕРАТУРА другої половини XX – початку XXI століття ІВАН БАГРЯНИЙ (1907-1963) Справжнє ім’я – Іван Павлович Лозов’ягін. Письменник. Представник еміграційної літератури. Організатор Мистецького українського руху (МУР). Роман “Тигролови” (1944, 1946) Ключові слова: – епос; –...
- Життєвий і творчий шлях – Іван Багряний Іван Багряний (1906-1963 pp.) Життєвий і творчий шлях Іван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін) вписав своє ім’я в історію як найвидатніший письменник-емігрант з Радянського Союзу. Українська інтелігенція так званої “старої” еміграції виїхала за кордон під час...
- ІВАН БАГРЯНИЙ – ТВОРИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ 11 клас ТВОРИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ ІВАН БАГРЯНИЙ (1906 -1963) Справжнє ім’я – Іван Павлович Лозов’ягін. Народився в с. Куземині, що на Полтавщині (нині Сумська область), у родині робітника-муляра, помер у м. Шварцвальді (Німеччина). Належить до...
- Змалювання типових рис українського національного характеру в романі “Тигролови” – ІІ варіант ІВАН БАГРЯНИЙ 8 клас Й II варіант Твір І. Багряного “Тигролови” має усі прикмети пригодницького роману: персонажі чітко розмежовані на позитивних і негативних, захоплюючий сюжет, мисливські пригоди, кохання і, звичайно, щасливий кінець. До цього жанру зверталися і...
- Змалювання типових рис українського національного характеру в романі “Тигролови” – І варіант ІВАН БАГРЯНИЙ 8 клас Й І варіант До недавнього часу ми нічого не знали про творчість Івана Багряного, бо за правдиве змалювання жахів сталінських репресій твори письменника були заборонені, у нашій країні їх не друкували. Але зараз...
- Тигролови – Іван Багряний Іван Багряний (1906-1963 pp.) “Тигролови” Іван Багряний залишив чималий творчий доробок, але найбільшу популярність здобув своїми романами. Першим великим твором були “Тигролови” (написаний 1944 р. як “Звіролови”, 1946 р. перевидані під назвою “Тигролови”), перекладені німецькою...
- Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) – І варіант ІВАН БАГРЯНИЙ 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ІВАН БАГРЯНИЙ Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) І варіант Не кожен твір може справити таке враження, як роман Івана Багряного “Тигролови”, – враження безвихідності,...
- Тигролови – ІВАН БАГРЯНИЙ Скорочено Дихаючи полум’ям і димом, летів на схід дракон. У вагонах-коробках він віз тисячі людей на каторгу. Інколи спецешелон зупинявся, і тоді сам начальник поїзда біг і перевіряв, чи на місці арештований Григорій Многогрішний. Коли приїхали...
- Роман всепереможного оптимізму – Іван Багряний (1906-1963) Підручник Українська література 11 клас Сучасна українська література Іван Багряний (1906-1963) Роман всепереможного оптимізму Роман “Тигролови” (1946) мав величезний успіх у читачів. Його перекладено англійською, німецькою, голландською мовами. Цим твором письменник показав світові обличчя радянського...
- Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) – ІІІ варіант ІВАН БАГРЯНИЙ 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ІВАН БАГРЯНИЙ Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) III варіант Що для людини є найголовнішим у житті? Виявляється, право називатися людиною в будь-яких обставинах. Нехай...
- Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) – ІІ варіант ІВАН БАГРЯНИЙ 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ІВАН БАГРЯНИЙ Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) II варіант Людині майже все життя доводиться проходити через якісь випробування: великі чи малі. І тільки подолавши...
- ЗНО – Іван Багряний – Творчість українських письменників-емігрантів (Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін)) Іван Багряний – відомий український пиеьме нник-романіет, автор повістей, численних публіцистичних виступів, памфлетів, поезій, активний учасник творення літератури відродження. Життєве кредо письменника – “Я мислю, отже існую”. Одним з перших був...
- Тема 40. Іван Багряний – Творчість українських письменників-емігрантів V. Творчість українських письменників-емігрантів Тема 40. Іван Багряний (1906 – 1963) (Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін)) Іван Багряний – відомий український письменник-романіст, автор повістей, численних публіцистичних виступів, памфлетів, поезій, активний учасник творення літератури відродження. Життєве кредо...
- Скорочено – ТИГРОЛОВИ – ІВАН БАГРЯНИЙ Частина перша Розділ перший. Дракон Поверхнею землі, дихаючи полум’ям, повзе страшна потвора – величезний дракон… Але це не дракон, а всього лише потяг, хоча і не менш страшний. У ньому шістдесят коробок-вагонів, попереду його тягне...
- Українська еміграційна література XX ст. І. Багряний “Тигролови” Мета: ознайомити учнів з українською еміграційною літературою XX ст., її найвизначнішими досягненнями, а також із життям та творчістю І. Багряного – автора роману “Тигролови”; розвивати навички визначення провідних ідей, мотивів твору; викликати інтерес до читання...
- ТИГРОЛОВИ – ІВАН БАГРЯНИЙ – ТВОРИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ 11 клас ТВОРИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ ІВАН БАГРЯНИЙ ТИГРОЛОВИ Роман (Скорочено) ЧАСТИНА ПЕРША РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ДРАКОН Дихаючи полум’ям і димом, дракон летів на схід. У вагонах-коробках він віз тисячі людей на каторгу. Інколи спецешелон зупинявся, і...
- Чи завжди сміливі мають щастя? (За романом І. Багряного “Тигролови”) I. БАГРЯНИЙ, В. ГЕРАСИМ’ЮК, І. ЛИПА – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ 9 КЛАС УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ I. БАГРЯНИЙ, В. ГЕРАСИМ’ЮК, І. ЛИПА Чи завжди сміливі мають щастя? (За романом І. Багряного “Тигролови”) Перегорнуто останню сторінку твору. Прочитано останнє речення: “Сміливізавжди мають щастя”. Можна закрити...
- КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ – Е. МАЛАНЮК, І. БАГРЯНИЙ 11 КЛАС ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА Е. МАЛАНЮК, І. БАГРЯНИЙ КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ До теми “Автобіографічна проза І. Багряного – справжнє звинувачення радянській політичній системі” 1. Які твори І. Багряного ми можемо назвати автобіографічними? 2.Які...