Історія написання роману “Ходіння по борошнах” Толстого

Паралельно письменник продовжує роботу над “Ходінням по борошнах”. В 1925 році письменник повернувся до першого того і з нових ідейних позицій переробив його. Біля півтора років зайняли підготовчі роботи до другого того: поїздки по місцях подій, бесіди з учасниками громадянської війни, робота із друкованими й рукописними джерелами й – головне – осмислення матеріалу. “Потрібно було дуже багато побачити, довідатися, пережити, – розповідав згодом письменник. – Мені потрібно було зробити основне, а саме: визначити своє відношення

до матеріалу. Іншими словами, потрібно було все заново пережити самому, продумати й відчути”.

Перші рядки другої частини трилогії були написані в березні 1927 року. Наприкінці квітня Толстой відправив у журнал “Новий мир” два глави. Редактор журналу В. П. Полонский у листі Толстому виразив побоювання, що події будуть зображені у романі “під кутом зору людей, що постраждали від революції”, а це не дуже доречно під час підготовки до святкування десятиліття Жовтня. Товстої негайно відповів Полонскому більшим листом:

“Дорогою В’ячеслав Павлович, що Ви робите? З перших кроків Ви мені говорите, –

стіп, обережно, так не можна виражатися. Ви хочете вселити мені страх і обережність, і, головне, передбачення, що мій роман потрапить до десятиліття Жовтневої революції.

Якби я Вас не знав, я б міг подумати, що Ви хочете від мене роману-плаката, казенного ура-роману…

Потрібно самим серйозним образом домовитися щодо мого роману. Перше: я не тільки визнаю революцію, – з одним таким визнанням не можна було б і писати роман, – я люблю її похмуру велич; її всесвітній розмах. І от – завдання мого роману – створити цю велич, цей розмах у всій його складності, у всіх його труднощах. Друге: ми знаємо, що революція перемогла. Але Ви пишете, щоб я з перших же слів ударив у литаври перемоги, Ви хочете, щоб я почав з перемоги й потім, мабуть, показав би розтоптаних ворогів. За таким планом я відмовляюся писати роман.

Це буде одним із численних, нікого вже тепер, а особливо молодь, не переконуючих плакатів…

Ні, революція нехай буде представлена революцією, а не благоприличной картиночкой, де спереду робітник із червоним прапором, за ним – милостиві мужички в радгоспі, і на тлі – заводські труби й встаю-‘ щее сонце. Час таким картинкам пройшло, – життя, молодь, що наступає покоління вимагає: “У нашій країні відбулася подія, найбільше у світовій історії, розповідайте нам правдиво, величаво про цей героїчний час”.

Але ледь тільки читач відчує, що автор чогось не договорює, чогось побоюється, зображує червоних суцільно чудо-богатирями, а білих – суцільно в ресторані з певичками, – з нудьгою кине книжку”.

Очевидно, не переконаний до кінця заперечення-; мі письменника, В. П. Полонский передав першого розділу І. І. Скворцову-Степанову, старому більшовикові, члену ЦК, редактору “Звісток” і співредакторові “Нового; миру”. 16 червня 1927 року Скворцов-Степанов написав Толстому: “Дорогою Олексій Миколайович, тільки що прочитав початок другої частини Вашої трилогії. Воно захопило мене.

Якщо й далі Ви не спуститеся з досягнутого рівня, вийде свого роду “цвях” художньої літератури за 1927 р. И як до речі, до десятиліття! Великий майстер видний у кожному рядку й у кожному штриху”.

У ході роботи над черговими главами Толстої робить поїздку по місцях зображуваних подій – у Ростова, Новочеркаськ, станицю Павловскую, по Волзі – від Астрахані до Рибинска.

З липневого номера “Нового миру” за 1927 рік почалася публікація другої частини “Ходіння по борошнах” і тривала до липня 1928 року. Підготовляючи книгу до окремого видання, Толстой дав цієї частини “Ходіння по борошнах” заголовок “Вісімнадцятий рік”. П’ятнадцять років через, закінчивши переробку трилогії в цілому, сам Толстой указував на недоліки першого варіанта “Вісімнадцятого року”: “Це був граничний історизм… Це було просто неперетравлені шматки й історичні фрагменти, які попадалися мені в руки…

Отут нічого не було зв’язкового, доводилося заповнювати ці пропущені місця оповіданнями очевидців, але по оповіданнях очевидців, звичайно, історія не пишеться, тому отут було багато допущене помилок, які довелося потім виправляти”.

Ця самокритика не тільки зайво сувора, але й почасти помилкова. Справа в тому, що в 30-і роки в учених працях про громадянську війну, всупереч історичній істині, на перший план висувалася оборона Царицина, що нібито зіграла в 1918 році вирішальну роль в успішній боротьбі з білими. Цю-ту обставину й змусило Толстого настільки суворо відгукнутися про другу частину трилогії й для заповнення “пробілу” написати повість “Хліб “. Тим часом саме “Вісімнадцятий рік”, а не пізніший “Хліб” дає більше вірну історичну картину громадянської війни

Друга частина “Ходіння по борошнах” з’явилася – як проникливо помітив уже по перших розділах І. І. Скворцов-Степанов – одним з найбільших добутків кінця 20-х років. Разом з тим “Вісімнадцятий рік” знаменував повний перехід письменника на позиції реалізму

Письменник припускав, зробивши невелику перерву, продовжити роботу над трилогією. Наприкінці літа 1928 року, після відпочинку в Кисловодську, він відправився в Ростова, Синельникове, Дніпропетровськ. Звідси він мав намір проїхати в Запоріжжя й Поль^-Полеві-полю-гуляти^-полі – місця, пов’язані з махновщиною. Ще в 1922 році, у Німеччині, Толстой розповідав Наталі Василівні, що “серйозно стурбовано подальшої судьбою сестер.

Одну треба провести благополучно через всю трилогію , інша повинна закінчити трагічно . Але йому по-людськи жаль губити Катю”.

У цих умовах письменник вирішив відкласти роботу над завершальним томом трилогії. “Занадто багато гострих місць і найгостріше це – селянський рух, – махновщина й сибірська партизанщина, які коріннями пов’язані із сьогоднішнім днем”, – писав Толстой В. П. Полонскому.

Але робота над романом про громадянську війну, роздуму над долями країни в сьогоденні змусили письменника знову звернутися до історичного минулого, до Петровской епохи

Над третім томом “Ходіння по борошнах”роман-романом “Хмурий ранок”-товстої працював з 1939 року й закінчив його в день, коли почалася Велика Вітчизняна війна. Але оскільки романи, що становлять трилогію, писалися з більшими інтервалами, Толстой ще довго трудився над текстом “Ходіння по борошнах”, зводячи його до єдиного стилю, багато чого переробляючи, випускаючи зайве, словом – надаючи йому стрункість єдиного добутку. Тільки в 1943 році вийшло перше видання “Ходіння по борошнах” в одному томі, і 19 березня цього ж року постановою Ради Народних Комісарів А. Н. Толстому була присуджена Державна премія за роман. 30 березня в газеті”Вісті” була опублікована телеграма письменника про передачу премії на будівлю танка.

Товстої просив дозволу назвати цю бойову машину – “Грозний”. “Тему трилогії “Ходіння по борошнах”, – говорив Толстой, – можна визначити так – це загублена й повернута батьківщина. Справа в тому, що відчуття батьківщини на рубежі першої світової війни й навіть у першу світову війну в середовищі інтелігенції було ослаблено. І тільки за ці 25 років нового життя, і особливо напередодні до другої світової війни, стало вимальовуватися перед кожною людиною глибоке відчуття зв’язку, нерозривного зв’язку зі своєю рідною землею. Ми прийшли до відчуття батьківщини через глибокі страждання, через боротьбу.

Ніколи протягом, може бути, цілого століття не було такого глибокого й гострого відчуття батьківщини, як зараз…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Історія написання роману “Ходіння по борошнах” Толстого
світ ловив мене та не спіймав